Cancel Russia: як Україна і вільний світ скасовують "рускій мір"

До війни Україна жила в парадигмі динамічного розвитку. Будівництво доріг і розвиток цифрових технологій, нові підприємства і сервіси, посилення інституцій і Збройних Сил. За порядку денного феномен культури скасування, що вже кілька років є одним з головних трендів розвинутих західних суспільств, не потрапляв у топ актуальних для суспільства тем. 

Більше того, в Україні мало хто коректно сприймав природу cancel culture. Примус до етичності і відновлення справедливості через суспільний тиск, витіснення осіб, компаній, груп, ідеологій за межі соціального і професійного середовища у відповідь на неприйнятну поведінку не завжди виглядали для пересічного українця ефективною моделлю підтримки суспільної рівноваги. І це було, назагал, цілком природно. Країна зростала, і тільки готувалась осмислювати «дорослі теми».

У перші дні після широкомасштабного вторгнення рф в Україну ряд західних компаній «перевиконав» санкційні вимоги своїх урядів. Бізнес почав виходити з рф, керуючись не регуляторними нормами, а орієнтуючись на репутаційні та суспільні ризики. Цей процес не є лінійним. Деякі компанії, навпаки, заявляють про намір продовжити роботу в рф. Один з найгучнішиших таких кейсів – Auchan, чиї топи пояснювали своє рішення «діями в інтересах цивільного населення». А компанія Renault, встигла двічі поміняти позицію. Спочатку зупинила виробництво в рф, потім – відновила. Втім, після жорсткої критики такого рішення, повторно вирішила зупинити роботу свого російського підприємства. Саме під суспільним тиском і з врахуванням репутаційних ризиків Росію залишили пивні гіганти Heineken і Carlsberg.

На державному рівні рф, скоріш за все, не розглядала загрози від впливів культури скасування як серйозні. Системна підготовка до «скасування» не велась. На відміну від санкцій. Морально застарілий російський режим просто не враховував нові суспільні явища. До того ж, явища, які не можна трактувати, як такі, що ініційовані і реалізовані завдяки роботі державних/міжнародних інститутів.

Але вже через місяць після початку широкомасштабної війни навіть Путін заговорив про cancel culture: «На Заході процвітає так звана "культура скасування", остракізм та замовчування фактів, які не вкладаються в їхні шаблони». Прикметно, що з Путіним фактично солідаризується перший символ «антивоєнного інакодумства» Марина Овсяннікова: «Русофобія неприпустима. Російські люди не повинні нести колективну відповідальність за те, що відбувається на Україні».

Власне, питання про відповідальність за війну, ганьба за яку переслідуватиме Росію впродовж кількох поколінь, є одним з базових в західних дискусіях. Чим завершиться дискусія – наразі важко прогнозувати. Очевидно, що юридична і політична відповідальність – на російському режимі. Але моральна і ціннісна – на всьому російському суспільстві, яке прийняло концепт «руского міра» і продовжує підтримувати війну. Принаймні, про це свідчать соцопитування.

Втім, ці дискусії – для майбутнього. Україні наразі важливіше інше: тиск на агресора всіма можливими ресурсами, аби зупинити війну та зберегти країну.

В парадигмі культури скасування цей тиск виявився достатньо ефективним. Україні вдалось залучити до своєї підтримки не тільки держави вільного світу, а й суспільства. Саме завдяки суспільній позиції, з рф йдуть не тільки бізнеси, а й глобальні сервіси, росію відсторонюють від міжнародних спортивних змагань та культурних подій.

Культура скасування дуже швидко перетворилась з не до кінця структурованого явища розвинутих суспільств у потужний геополітичний фактор. Немає підстав говорити про те, що ініціатором скасування «руского міра» стала Україна. Це – самоорганізована реакція людства на неприпустиму ідеологію, неприпустиму політику та відверті воєнні злочини, які виходять за будь-які межі етики, цивілізованості, гуманізму.

У той же час, не можна й сказати, що скасування «руского міра» відбувається без української участі. Більше того, українські як державні структури, так і громадськість, правильно оцінивши потенціал суспільного тиску на ворога, відіграють важливу роль у формуванні ідеології, структуруванні та організації скасування «руского міра».

Мабуть, наразі найбільш системними є зусилля Міністерства цифрової трансформації. Урядова структура, яка кілька тижнів тому переймалась програмами на кшталт «адмінпослуга в два кліки» і забезпечення сучасними смартфонами всіх літніх людей країни, з 24 лютого створила ІТ-армію, що координує дії хакерів, які атакують російські урядові сайти. Мінцифри налагодило діалог зі світовими гігантами креативної індустрії. Google, Meta, Apple діють не тільки в форматі санкцій, а й у форматі культури скасування.

Важливо, що більшість великих ІТ-компаній чітко поставили на перший план ціннісний, а не бізнесовий аспект. На відміну від виробничих гігантів, креативна індустрія діє досить рішуче по відношенню до агресора, натомість надаючи технічну та інтелектуальну підтримку Україні. Саме в цьому причина того, що під російські санкції потрапили глобальні комунікаційні платформи. Друга причина закриття соцмереж для росіян – у прагненні позбавити росіян альтернативної інформації. Воюючи проти вільного світу в Україні, рф воює проти інструментів вільного світу на своїй території.

Активні зусилля до формування системного тиску на рф докладає Міністерство закордонних справ. Глава МЗС Дмитро Кулеба констатує, що санкції – це вже політика не тільки урядів, а й компаній, які виходять з російського ринку. МЗС підкреслює, що важливий тиск на бізнес, який «чіпляється» за прибутки з російського ринку. Так само, як важливий вихід з рф компаній, які є флагманами модернізації.

Така позиція виправдана. Адже сучасний інструментарій і технології в рф йдуть не на підвищення рівня життя громадян, а на створення засобів для силового тиску на вільний світ та кривавих злочинів в Україні.

Втім, зусилля по забезпеченню стійкого і ефективного тиску на рф притаманні не лише державним органам. Підприємець, співзасновник monobank Дмитро Дубілет веде потужну кампанію, спрямовану на стимулювання бойкоту російського ринку світовими компаніями. Його проект Total Isolation of russia спрямований на досягнення повної ізоляції рф. Ідеологічна база проекту і закладеної в його назву постановки мети – покарання рф за дії, які є не тільки анахронізмом у сучасному світі, а й свідченням того, що путінський режим керується модифікованою реплікою нацистської ідеології, в рамках якої заперечується право на існування української держави та сам факт існування українського народу.

Схожим чином діє ще один активіст українського підприємницького руху Денис Довгополий. Його зусиллями було організовано осуд в соцмережах Familiale Mulliez, яка не відмовилась від роботи в рф. Крім того, Довгополий веде системний моніторинг позицій бізнесів щодо роботи в рф.

І таких прикладів – сотні, якщо не тисячі. Втім, роботи у Дубілета, Довгополого та інших активістів ще вдосталь. Списки компаній, що продовжують роботу в рф, у тому числі, в обхід санкцій, публікуються в пресі регулярно.

Дія по лінії суспільного тиску часто є ефективнішою, ніж за офіційними (дипломатичними) каналами. Дипломатія суттєво відстає від динаміки воєнного часу. Часто можна почути, що це відставання складає близько двох тижнів. Втім, в Україні побутує й інша думка: міжнародні інституції – такі, як ООН, НАТО, Червоний хрест відстали на епоху. Це – інститути минулих періодів. Вони могли бути ефективними у період холодної війни чи в період після краху Радянського Союзу, коли у Європі не було підстав очікувати загроз, рівнозначних російському вторгненню в Україну.

Саме тому Україна все менше надій покладає на забюрократизовані міжнародні інституції. І все більше – на горизонтальну взаємодію з суспільствами вільного світу.

Для України практика горизонтальної взаємодії є вже досить звичною. Уявлення про українську державу, як неефективну і корумповану, було поширеним впродовж десятиліть. Про коректність такого сприйняття можна сперечатись. Але незаперечним залишається те, що воно було стійким і впливовим.

Багаторічне побутування в українському інфопросторі дискурсу корупції стимулювало громадян все менше шукати вирішення своїх проблем на вертикалі суспільство-влада. І все більше – через горизонтальну взаємодію. Зараз цей досвід переноситься вже навіть не на міжнародний, а на глобальний рівень. Такого роду комунікація є асиметричною стосовно логіки і уявлень агресора про функціонування сучасного світу.

Але як реагувати на закриття глобальних сервісів, схоже, навіть у самій Москві не знають. Особливо, в ситуації, коли очевидно, що за такими рішеннями стоять не держави і не «колективний Захід». І навіть не завжди корпорації. Атаки Anonymous, акції зірок спорту і шоу-бізнесу чи навіть резонансна акція Porn Hub для російських користувачів у перші дні війни не можуть трактуватись, як дії зрозумілих для рф суб’єктів. Це дії не держав чи урядів. Це – дії горизонтальних спільнот, де суб’єкт максимально диверсифікований. рф наразі не готова до таких впливів. Ні на рівні держави, ні на рівні суспільства.

Власне, відсутність повноцінної інфраструктури громадянського суспільства в рф і стала причиною того, що, внаслідок санкцій та асиметричних впливів «скасування», страждає не тільки режим, а й «прості росіяни». Втім, якщо вивести з-під цих впливів російського обивателя, він і далі буде вважати, що все йде добре і Путін далі «всіх переграє» і забезпечує населенню необхідний соціальний та розважальний пакет в обмін на його невтручання у злочинну клептократичну та геополітичну практику режиму.

Цей суспільний договір, уособлений у концепті «руского міра», передбачає «законне право» путінського режиму на втручання в справи незалежних держав, формування «зон впливу», руйнування демократичних інститутів, нехтування правами людини. Російське суспільство де-факто дає згоду на такі дії. Тому і впливи на рф по лінії культури скасування не можуть стосуватись тільки російського режиму.

Український спротив російському вторгненню показує, що асиметричні дії надають нових сенсів явищам, які до війни сприймались інакше. Приклад cancel culture – досить показовий. Використання порядку денного культури скасування для захисту України надає їй нового значення. Це вже не тільки і не стільки про етику, повагу, рівність, справедливість. Це – про життя, свободу і майбутнє.