"Відставник" Струков, його молода подруга та впливові особи за кадром

Два роки тому за моєю заявою було відкрите кримінальне провадження № 42019170000000038.

ДБР мало розслідувати факт завідомо неправдивого повідомлення мером Полтави Олександром Мамаєм про вчинений мною злочин – вимагання в нього хабара.

На підставі його письмової заяви про злочин на початку 2015 року прокуратура області відкрила справу проти мене.

Допитані ж у прокуратурі як свідки Мамай, його представник у судах Олександр Ковжога та ексзаступник міського голови Дмитро Трихна узгоджено оббріхували мене – аби уникнути власної відповідальності.

Адже події розвивалися з точністю до навпаки: один із рішал мера організовував та чинив тиск на мене (за допомогою й самого Олександра Федоровича), а другий, граючи протилежну роль «доброго копа», пропонував домовитися. Ще й отримати «моральну компенсацію» за завдані мені неприємності.

Струков, Мамай, Ковжога

Потім, коли Трихна таки опинився на лаві підсудних, Мамай, Ковжога та кум останнього Олександр Струков, тодішній голова Октябрського райсуду, 7 квітня 2016 року давали так само неправдиві свідчення в суді. Вигороджуючи Трихну. І самих себе.

Суперечність між словами свідків і фактами, засвідченими протоколами НС(Р)Д, добре відображена в оцьому сюжеті:

Підкреслю, що обвинувачення мене Мамаєм & Ко у вчиненні тяжкого злочину, з подальшим підтвердженням цього обвинувачення під час допитів у прокуратурі та суді, відбулося умисно й свідомо – з метою введення слідства та суду в оману, а також приховування власних злочинних намірів і вчинків.

затримання «правоохоронців»

На біду, слідчий ДБР, який мав здійснювати слідство за моєю заявою, виявився недоброчесною та несумлінною особою.

За повідомленням самого ДБР, улітку 2020 року «розпочато кримінальне провадження за фактом вимагання неправомірної вигоди за попередньою змовою групою осіб у складі слідчого теруправління ДБР, розташованого у місті Полтаві, оперуповноваженого Полтавського управління ДВБ Нацполіції та цивільної особи […] вищевказані особи вимагали від громадянина $80 000 за вчинення тиску на слідчих Нацполіції».

(Розшифрую: ДВБ – це Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції.)

Уже цю справу й до суду передали – подробиці й імена «діючих осіб» можна дізнатися тут. 

Ще до свого затримання «на гарячому» слідчий ДБР устиг закрити кримінальне провадження № 42019170000000038.

Не провівши в ньому практично ніяких слідчих дій.

У постанові про закриття від 8 квітня 2020 року слідчий переказав текст моєї заяви про злочин та виправдувального вироку в справі Трихни (який наразі оскаржується мною та прокуратурою в Харківському апеляційному суді). Вироку в іншій кримінальній справі, хоч і дотичній до цієї. Справі за зовсім іншими статтями КК України. 

Порушуючи Закон, слідчий ДБР та його тодішнє начальство приховували постанову про закриття кримінального провадження від мене. 

Тільки 30 жовтня 2020 року я отримала постанову слідчого. 6 листопада, у відведений законом 10-денний термін, оскаржила закриття кримінального провадження в судовому порядку.

Звертатися я повинна була до свого, Октябрського, суду. Звідти моя скарга потрапила до апеляційного суду, а тоді – до Решетилівського районного.

В якому, як з’ясувалося, суддею та головою суду працює нещодавно призначена Олена Романенко. До того вона обіймала посаду помічниці голови Полтавського апеляційного суду Сергія Гальонкіна.

суддя Романенко

Коли моя скарга надійшла до судді Романенко, вона, певно з переляку, впродовж одного дня заявила відразу 2 самовідводи, ще не дочекавшись розгляду іншим суддею першого з них.

Причини  самовідводів неабияк здивували. Адже суддя Романенко стверджувала: 1) що добре знайома та неодноразово спілкувалася зі мною (я таких випадків пригадати не можу); 2) що перебуває у дружніх стосунках з колишнім головою Октябрського райсуду Полтави (природу дружби молодої судді з 65-річним суддею у відставці я теж не зовсім розумію). 

Отримавши відмову у задоволенні заяв про самовідвід, суддя Романенко 15 грудня таки взялася за мою скаргу. Але вирішила повернути її заявниці. Бо, нібито, я проґавила строк на оскарження постанови слідчого ДБР. 

Довелося знову звертатися до апеляційної інстанції. Ухвалою колегії суддів Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2021 року рішення судді Романенко було скасоване «у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону».

Описала всі ті перипетії я в цьому пості.

Думала тоді, що не стану заявляти відвід судді Романенко, та довелося.

Утім, другий суддя Решетилівського районного суду своєї думки не змінив:

«безсторонність та неупередженість судді є не правом, а обов’язком судді, в тому числі однією із підстав набуття такого правового статусу». 

Суддя Романенко, схоже, таких імперативів не сповідує.

Тепер вона – «за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження» – відмовилася скасовувати постанову слідчого ДБР про закриття кримінального провадження, фігурантами якого виступають її друг Струков, його кум Ковжога та патрон останнього Мамай. Ну і ще Трихна, який «спалився» і тепер його нікому не жалко.

Суддя Романенко власною ухвалою від 1 квітня фактично підтвердила відсутність реальних слідчих (розшукових) дій з боку слідчого ДБР Удовиченка та його намагання за допомогою вироку в справі Трихни спростовувати викладені мною в заяві про злочин обставини, хоча, наголошу, вирок цей дотепер не набрав законної сили.

І цей вирок аж ніяк не оцінював свідчення названих вище осіб на допиті у прокуратурі.

Але при цьому пані Романенко стверджує, що «слідчим здійснено ґрунтовний аналіз змісту повідомлення Гольник Л.В. про злочин».

Подібною ж казуїстикою наповнені твердження слідчої судді Романенко, що Гольник не була допитана у кримінальному провадженні № 42019170000000038, оскільки «заявник не визнавалася потерпілою», а «визнання фізичної особи потерпілою у даній категорії злочинів, враховуючи об’єкт злочину за ст. 384 КК України, є неможливим».

Водночас мої доводи, викладені у скарзі та в судовому засіданні стосовно бездіяльності слідчого ДБР в частині перевірки наявності ознак вчиненого злочину за ст. 383 КК України «не підлягають оцінці», бо «оскаржуваною постановою не було вирішено питання про закриття кримінального провадження за ст. 383 КК України», оскільки «відомості до ЄРДР за ознаками вчинення злочину з попередньою правовою кваліфікацією за ст. 383 КК України в кримінальному провадженні №42019170003000038 від 12.04.2019 взагалі не вносилися».

По суті, слідча суддя Романенко перебрала на себе повноваження чи то Бога всезнаючого, чи то суду, що розглядає вже завершену досудовим розслідуванням кримінальну справу. Бо не відомо з яких підстав визначила, що подана мною заява про злочин не містила необхідних відомостей про наявність ознак складу злочину в діях, вказаних вище осіб. Тож комплекс перевірочних дій з боку слідчого ДБР і повинен був обмежитися …аналізом самого звернення.

Повний текст ухвали судді Романенко знаходиться тут. 

Звісно ж, я подала апеляційну скаргу.

У колегії суддів Полтавського апеляційного суду опинився ще один «друг» декого з фігурантів – суддя Василь Маліченко.

суддя Маліченко

Раніше він, як головуючий, брався розглядати апеляційну скаргу на вирок у справі Трихни. Заявляв, що підтримує віртуальні стосунки з Мамаєм та Ковжогою, а мене вважає винною в тому, що не потрапив у судді Верховного Суду.

Та при цьому не вбачав підстав ні для самовідводу, ні для задоволення заявленого йому відводу.

І грубо порушував мої права як потерпілої, права журналістів та вільних слухачів. 

Головне ж, що Полтавський апеляційний суд, в якому я працювала до призначення суддею, саме через це не має права розглядати справи, в яких я виступаю потерпілою.

Як вказує п. 3 ч. 1 ст. 34 КПК України, кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо обвинувачений чи потерпілий працює або працював у суді, до підсудності якого належить здійснення кримінального провадження. 

За моїм наполяганням Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду передав справу за обвинуваченням Трихни на розгляд до Харківського апеляційного суду (де засідання призначене на 4 травня).

А тепер до Харкова за рішенням Касаційного кримінального суду спрямовано і мою апеляційну скаргу на ухвалу судді Решетилівського районного суду Полтавської області Романенко.

Ці безкінечні оскарження, долання бездіяльності заангажованих і користолюбних слідчих та загального опору системи забирають значну частину мого життя… 

Повертаючись до заголовку.

Прикро, але суддя Олена Романенко, як, наприклад, і суддя Тетяна Черняєва з Карлівського райсуду Полтавської області, – це «нові обличчя» судової системи. Обидві призначені Президентом Володимиром Зеленським – за рекомендаціями Вищої ради правосуддя.

Черняєва, навіть, попри протести громадськості та експертів.

Адже її добре знають за роботою в Октябрському суді, заступником керівника апарату суду. Як слухняну виконавицю волі голови суду Струкова. Аж до підробки потрібних йому документів, про що я усно та письмово повідомляла ВРП.

Та що з того. 

Незручні й непотрібні «системі» лише такі як я, незалежні та непокірні судді. Котрі слухаються виключно вимог Закону. А не вказівок начальників і «друзів» та забаганок можновладців і скоробагатьків.