Конфіскація авто за керування у стані спʼяніння на потреби ЗСУ

Оцінка законності конфіскації транспорту за керування у стані спʼяніння.

Спʼянілий водій заслуговує найсуворіше покарання, відтак конфіскація транспорту на потреби ЗСУ – розумний вплив на порушника.

«Poena ad paucos, metus ad omnes perveniat» – караючи небагатьох, застерігаємо багатьох.

Така позиція автора, але як на це дивиться законодавство та судова практика?

І. КОРОТКА ВІДПОВІДЬ

Конфіскація – відчуження – автомобіля проходить за чітким алгоритмом.

Відчуження автомобіля у водія, тверезість якого сумнівна, – дискримінаційне та непропорційне втручання в право мирного користування майном.

Воєнний стан – не виправдання порушенню прав. Інша думка – знущання зі справедливості та доводить викривлене тлумачення та застосування закону.

II. ОБҐРУНТУВАННЯ

1. Дискримінація

Немає закону, який дозволяє конфіскацію авто через стан спʼяніння водія, хоча у ЗМІ зʼявилась така інформація:

- «У нетверезих водіїв вирішили забирати авто на потреби армії»;

- «Сів пʼяний за кермо – віддав авто армії: в Україні десятки водіїв поплатилися за їзду під градусом»;

- «У Рівному у двох нетверезих водійок конфіскували автівки на потреби армії».

Україна – правова держава й органи влади зобовʼязані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Керування автомобілем у стані спʼяніння не єдине серйозне порушення ПДР.

Стаття 24 Конституції дає невичерпний перелік дискримінації та завершує норму словами: «іншими ознаками».

Спʼянілість водія відноситься до «інших ознак» обмеження, через це конфіскація транспорту лише спʼянілих водіїв – дискримінація.

2. Пропорційність втручання у право мирного користування майном

Встановлення порушення ПДР і подальше відчуження автомобіля не відповідає «принципу пропорційності», оскільки покладає надмірний тягар на власника транспорту.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ).

ЄСПЛ визначив три критерії для оцінки сумісності втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ:

- чи є втручання законним;

- чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес;

- чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (Sporrong and Lonnroth v. Sweden, №7151/75; 7152/75 від 23.09.1982; James and others v. the United Kingdom, №8793/79 від 21.02.1986; Serkov v. Ukraine, №39766/05 від 07.07.2011).

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону – нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави у право власності особи виправдане, якщо здійснюється для задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності обʼєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ, якщо не дотримана справедлива рівновага (баланс) між інтересами держави (суспільства), повʼязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає розумне співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідний баланс не дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Аналізуємо приклад: у спʼянілого водія відчужили автомобіль на потреби ЗСУ:

- законність втручання – законодавство дозволяє відчужити авто у воєнний стан;

- виправданість втручання – війна, суспільний та публічний інтерес;

- пропорційність втручання – власник несе «індивідуальний і надмірний тягар», якщо врахувати подальше покарання за ст. 130 КУпАП або недоведення спʼяніння.

Таке відчуження порушує «принцип пропорційності», що узгоджується із рішенням ЄСПЛ Myakotin v. Ukraine, №29389/09 від 17.12.2019.

У справі національний суд через свавілля митників конфіскував автомобіль заявника, що ЄСПЛ вважав непропорційним правопорушенню і становив надмірний тягар для заявника.

III. ПОРЯДОК ВІДЧУЖЕННЯ ТРАНСПОРТУ НА ПОТРЕБИ ЗСУ

В умовах воєнного стану військове командування може примусово відчужити майно:

- ст. 41 Конституції України;

- ст. 353 ЦК України;

- п. 4 ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» – Закон 389-VIII;

- ст. 3 ЗУ «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану» – Закон 4765-VI.

Порядок відчуження приватної власності для потреб ЗСУ в умовах воєнного стану:

1) Рішення про відчуження майна військового командування ЗСУ за погодженням з державною адміністрацією. Без погодження – у місцях бойових дій за рішенням військового командування (ст. 3 Закону 389-VIII; ст. 4 Закону 4765-VI);

2) Оцінка майна. Висновок про вартість майна складає оцінювач (ст. 8 Закону 4765-VI);

3) Підписання акта про примусове відчуження майна. Акт підписується власником майна або представником та офіційним представником військового командування, проте присутність власника не обовʼязкова (ст. 7 Закону 4765-VI);

4) Відшкодування вартості примусово відчуженого майна – компенсація – до підписання Акта чи після (ч. 2 ст. 353 ЦК України; ст.ст. 3, ч. 1 ст. 9 Закону 4765-VI).

Порушення алгоритму – злочин.

ЗМІ та посадові особи ігнорують, що відчуження автомобіля відбувається за чітким алгоритмом з оцінкою та відшкодуванням вартості.

Вилучення майна без сплати суми, розумно повʼязаної з його вартістю, за загальним правилом, є непропорційним втручанням, яке не може вважатися виправданим згідно зі ст. 1 Першого протоколу до ЄКПЛ. Однак ст. 1 Першого протоколу також не гарантує права на повну компенсацію за будь-яких обставин, оскільки законні цілі суспільного інтересу можуть вимагати меншого відшкодування, ніж повної ринкової вартості відповідного майна (Lithgow and Others v. The United Kingdom, №9006/80; 9262/81; 9263/81; 9265/81; 9266/81; 9313/81; 9405/81, §122 від 08.07.1986).

Відчуження автомобіля зі штрафмайданчика також порушує права власника. Верховний Суд у постанові від 04.11.2020, №236/3696/18 вказав:

- відповідно до усталеної практики ЄСПЛ застосування конфіскації майна в конкретному випадку буде відповідати вимогам ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції не просто за умови, якщо така конфіскація формально ґрунтується на вимогах закону, але й за умови, що така законна конфіскація у даній конкретній ситуації не порушує «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб»;

- порушення ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції через застосування конфіскації, яка формально ґрунтувалася на положеннях національного закону, але за обставин конкретної справи визнана «неспівмірною», оскільки покладала на заявника «надмірний індивідуальний тягар», встановлено у справі «Ismayilov v. Russia».

IV. ПІДСУМОК

Україна – не росія, відтак під час війни треба дотримуватись законодавства.

«Culpa poena par esto» – право не може бути засноване на несправедливості (беззаконні): засоби досягнення законної мети також повинні бути законними.