Повідомлення затриманої особи про підозру

Пунктом 2 частини 1 статті 219 КПК України встановлено, що загальний строк досудового розслідування не може перевищувати двох місяців із дня повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину. Одночасно КПК України,  встановлюючи інститут повідомлення про підозру, розрізняє види такого повідомлення, строки та форми здійснення подібної процесуальної дії в залежності від того, чи було затримано особу за підозрою у вчиненні злочину.

Частина 4 статті 208 «Затримання уповноваженою службовою особою» КПК України встановлює, що при затриманні уповноваженим працівником правоохоронного органу особи, що підозрюється у вчиненні злочину, відповідна уповноважена особа «повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється…».  При цьому зазначена норма, встановлюючи обов’язковість повідомлення про підозру при затриманні, виходить з того, що таке повідомлення має відбуватися усно, що випливає з сутності затримання як, до певної міри, несподіваної, оперативної процесуальної дії. В продовження думки про необхідність обов’язкового повідомлення про те, в чому підозрюється затримана особа, законодавець закріпив у частині 5 статті 208 КПК України обов’язкове відображення підстав затримання у протоколі затримання підозрюваної особи.

Одночасно Глава 22 КПК України «Повідомлення про підозру» встановлюючи підстави повідомлення про підозру розрізняє декілька випадків повідомлення про підозру у статті 276: «1. Повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.»

Хотілося б зупинитися на аналізі трьох випадків повідомлення про підозру, що викладені у частині 1 статті 276 КПК України. Найбільш безспірним випадком є випадок пункту 2: «обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;», який з огляду на виокремленість стадії обрання запобіжного заходу з точки зору чітко визначеного початку її здійснення, викликає найменш дискусій. 

Більше практичних питань залишають випадки пунктів 1 та 3 частини 1 статті 276 КПК України. Почнемо з пункту 3, що встановлює обов’язковість повідомлення особі після зібрання відносно неї достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Перш за все, ми маємо виокремити суспільні відносини, що регулюються цим пунктом від стадії затримання. Думається, що така межа лежить в площині підстав затримання, адже для затримання особи, що підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення уповноваженою особою не потрібні достатні докази для підозри, а достатньо поверхневих (явних) доказів, визначених статтею 208 КПК України:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин;

3) якщо є обґрунтовані підстави вважати, що можлива втеча з метою ухилення від кримінальної відповідальності особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину, віднесеного законом до підслідності Національного антикорупційного бюро України. Тож можна зробити висновок, що пункт 3 частини 1 статті 276 КПК України застосовується до осіб, відносно яких, фактично, вчинялися протягом певного часу дії по збиранню доказів, і, нарешті, орган досудового розслідування на підставі зібраних доказів сформулював письмове повідомлення про підозру.

З точки зору захисту здається дискусійним питання належного моменту повідомлення про підозру у такому випадку. В основному, органи досудового розслідування використовують норму пункту 3 частини 1 статті 276 для того аби зібрати повний, з їх точки зору, набір доказів аби вже після повідомлення про підозру одразу закінчити досудове розслідування. Подібна поведінка органу досудового розслідування здається хибною, оскільки вона суперечить статті 2 КПК України «Завдання кримінального провадження», згідно з якою завданням кримінального провадження, серед іншого, є «забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений…». Отже слідчий, повідомляючи письмово про повідомлення про підозру безпосередньо перед закінченням досудового розслідування, навмисно обмежує сторону захисту у збиранні доказів щодо невинуватості підозрюваного. Відповідно, слідчий уникає свого обов`язку дослідити у сукупності всі обставини, в тому числі й докази сторони захисту, на предмет наявності обставин для закриття кримінального провадження.

Тепер перейдемо до, на думку автора, найбільш спірного пункту 1 частини 1 статті 276 КПК України, який встановлює, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 цього Кодексу, у випадку затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення.

Кваліфікуючою ознакою цього випадку є затримання особи на місці вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після його вчинення, коли підозрюваній особі повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому статтею 278 КПК України.

Статтею 278 «Вручення письмового повідомлення про підозру» встановлено, зокрема, що «… 2. Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вручається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затримання. 3. У разі якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.»

Дискусійний характер, на думку автора, норми пункту 1 частини 1 статті 276 у кореспонденції з нормами статті 278 КПК України полягає в тому, що законодавець встановлює, що затриманій на підставі статті 208 особі повідомляється про підозру усно в силу норми частини 4 статті 208 КПК України, а потім письмово  протягом 24 годин з моменту затримання – в силу частини 2 статті 278 КПК України.

На практиці виникає питання, чи є необхідність письмового повідомлення про підозру особі, що затримана та звільнена до закінчення 24 годин з моменту затримання? Нажаль, правоохоронні органи часто нехтують своїми обов’язками, не повідомляючи затриману особу письмово протягом 24 годин з моменту затримання про сутність підозри у випадку, якщо таку особу звільняють до закінчення 24 годинного терміну.

В даному випадку слід зауважити на наступному. Норма частини 2 статті 278 КПК України, встановлюючи обов’язок повідомити затриманій особі про підозру письмово протягом 24 годин з моменту затримання, не пов’язує припинення цього обов’язку зі звільненням затриманої особи до спливу 24 годинного строку. Ця норма виходить з того, що на момент затримання існували ті підстави, які визначені статтями 207 та 208 КПК України в якості підстав законного затримання (стаття 207 КПК України) або затримання уповноваженою особою (стаття 208 КПК України). Саме ці обставини, за логікою законодавця, повинні бути описані в протоколі затримання, а потім у письмовому повідомленні про підозру, що надається підозрюваному для підготовки захисту.

Абсолютно хибною, на думку автора, є й теза про те, що в результаті затримання на підставі статті 208 КПК України орган досудового розслідування має зібрати нові докази. Саме цим виправдовують свої дії недобросовісні слідчі, проводячи затримання на підставі статті 208 КПК України з розрахунку на те, що в результаті обшуку при затриманні віднайдуться підстави для самого затримання. Так, слід погодитися, що, якщо в результаті подібного затримання та обшуку орган досудового розслідування виявить певні докази, це позитивно відбується на ефективності досудового розслідування загалом. Натомість затримання на підставі статті 208 КПК України, перш за все, ставить на меті фіксування тих доказів, що існували на момент затримання, шляхом допиту свідків, обшуку затриманого тощо. Тобто у повідомленні про підозру, що її має бути вручено особі, що була затримана на підставі статті 208 КПК України, мають бути описані саме ті підстави, що зазначені у цих статтях КПК України в розрізі затриманої особи.

Нажаль, обов’язок описування підстав для затримання особи на підставі статті 208 КПК України для наших правоохоронців перетворюється у щось надзвичайне. Аби уникнути цього обов’язку та надати своєму нехтуванню законом легальних форм, органи досудового розслідування доходять до анекдотичних ситуацій.

Так 05.03.2015 року адвоката Малєєва Є.С. було затримано у місті Києві співробітниками Дніпровського РУ ГУ УМВС України у м.Києві та прокуратури Дніпровського району міста Києва за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 369 КК України в межах кримінального провадження №42014100040000280 від 11.11.2014 року. Того ж дня його було звільнено без вручення письмового повідомлення про підозру. Зайве говорити, що дане затримання було здійснено на підставі статті 208 КПК України без ухвали слідчого судді без опису у протоколі затримання підстав затримання.

23.03.2015 року мною як захисником Малєєва Є. С. було подано клопотання слідчому на підставі статті 221 КПК України про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

25.03.2015 року старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ УМВС України у місті Києві Лисенко Г.В. винесено постанову про відмову у задоволенні мого клопотання про ознайомлення, оскільки, на думку Лисенко Г.В., Малєєву Є.С. письмова підозра протягом 24 годин з моменту затримання не надсилалася, тож він не є підозрюваним в розумінні статті 42 КПК України. Відповідно, я також не маю статусу захисника по зазначеному вище кримінальному провадженню, оскільки Малєєв Є.С не має статусу підозрюваного.

20.04.2015 року на адресу Малєєва Є.С було направлено повідомлення про підозру.

10.06.2015 року ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва постанову слідчого від 25.03.2015 року було беззаперечно скасовано та встановлено, що статус підозрюваного особа, що затримується за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, набуває з моменту затримання незалежно від порушення органом досудового розслідування порядку вручення письмового повідомлення про підозру.

Подібний висновок слідчого судді призводить до нового повороту: відрахування строку досудового розслідування з моменту затримання, а не моменту письмового повідомлення про підозру. Подібна логіка кореспондується з логікою Європейського Суду з прав людини, який у своєму Рішенні у справі «Девєєр проти Бельгії» від 27.02.1980 року послався на інші рішення того ж суду щодо обрахування строків досудового розслідування з моменту, коли особу було заарештовано та повідомлено йому про можливість кримінального провадження. В цілому ж ми маємо привчатися та привчати наші правоохоронні органи до відповідальної поведінки, коли дії правоохоронців відносно особи мають породжувати чіткі наслідки в царині строків та повноважень сторін. Думається, що впровадження практики ЄСПЛ поряд з практикою застосування нового КПК України, яка лише напрацьовуються судами України, сприятиме підвищенню рівня відповідності підходів національних судів підходам міжнародних судових установ.