Пропущені строки звернення до суду військовослужбовцем: що постановив Верховний Суд?

Верховний Суд України у справі №120/359/24 дав однозначну відповідь: так, якщо ці обставини унеможливлювали подання позову.

Коли життя людини підпорядковується жорсткому ритму війни, правосуддя часто здається далеким, майже недосяжним. Час стискається у короткі проміжки між бойовими завданнями, і в цих умовах військовослужбовці стикаються з викликами, які майже неможливо передбачити у мирному житті. Але чи є війна виправданням для пропуску строків звернення до суду? Верховний Суд України у справі №120/359/24 дав однозначну відповідь: так, якщо ці обставини унеможливлювали подання позову.

Випадок, що став приводом для роздумів

Уявіть ситуацію. Чоловік, який служить у Збройних силах України за мобілізацією, звертається до суду, щоб оскаржити відмову Пенсійного фонду у призначенні дострокової пенсії за віком. Здавалося б, очевидна справа, але суд першої інстанції повертає його позовну заяву через пропущений шестимісячний строк, визначений статтею 122 КАС України. Така ж доля чекає і на апеляційну скаргу.

Причини пропуску строку, на думку цих судів, не є поважними. Але що означає "поважні причини"? І чи може виконання обов’язку перед державою – участь у бойових діях – вважатися достатньою підставою для поновлення строку?

Рішення Верховного Суду

Верховний Суд став на сторону військовослужбовця, задовольнивши його касаційну скаргу. Суд зазначив, що стаття 123 КАС України дозволяє поновлення строку звернення до суду, якщо заявник доведе поважність причин пропуску.

Участь у військових діях та мобілізація були визнані обставинами, які об’єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. Це не просто юридичне рішення – це акт справедливості, який визнає реалії воєнного стану.

Особливий статус військовослужбовців

У своїй постанові Верховний Суд глибоко занурився в специфіку статусу військовослужбовців. Чи часто ми замислюємося, що означає перебувати в зоні бойових дій? Це не лише фізична небезпека, а й постійна психологічна напруга, обмеження доступу до правової допомоги, відсутність зв'язку та неможливість зосередитися на чомусь іншому, окрім виконання бойових завдань.

Обмеження доступу до правової допомоги – одне з ключових питань. Уявіть собі людину, яка знаходиться у віддаленому окопі чи на лінії фронту. В таких умовах навіть проста задача надіслати документи стає недосяжною. А час іде.

Фактор часу також відіграє значну роль. Як пояснює Верховний Суд, участь у тривалих військових операціях, навчаннях або відрядженнях може об’єктивно завадити поданню позову у визначений строк.

Баланс між формальністю закону і справедливістю

Чи можна суворо вимагати дотримання строків у таких умовах? Верховний Суд у цій справі продемонстрував, як закон має адаптуватися до реальності. Інакше існує ризик, що військовослужбовці будуть позбавлені права на захист, що суперечить статтям 55, 124 та 129 Конституції України.

У цьому контексті принцип справедливості, закріплений у статті 2 КАС України, виявився ключовим. Верховний Суд показав, що дотримання строків не може бути важливішим за доступ до правосуддя.

Закордонний досвід

Цікаво, що у багатьох країнах також існують механізми для захисту прав військовослужбовців, які стикаються з подібними проблемами. Наприклад, у США існує Закон про громадян-солдатів (Servicemembers Civil Relief Act), який забезпечує додатковий правовий захист тим, хто служить. Цей закон дозволяє відстрочку судових розглядів, якщо військова служба заважає участі у процесі.

У Німеччині військовослужбовці також мають право на поновлення строків у разі, якщо їхній обов’язок перед державою завадив вчасному зверненню до суду. Тамтешні суди особливо уважно розглядають причини пропуску строків, визнаючи, що військова служба створює унікальні перешкоди.

Що змінює це рішення?

Рішення Верховного Суду у справі №120/359/24 створює важливий прецедент. Воно не лише визнає об’єктивні труднощі військової служби, але й підкреслює, що права військовослужбовців повинні захищатися навіть у таких складних умовах, як війна.

Цей кейс також є нагадуванням для інших правозахисників та адвокатів: війна – це не виправдання для порушення прав людини. Навпаки, у таких умовах державі варто бути ще уважнішою до своїх громадян.

Ця справа – більше, ніж окреме рішення Верховного Суду. Це сигнал для всіх, хто вірить у верховенство права: навіть у найважчі часи справедливість має бути досяжною. Іноді вона вимагає виходу за межі формальних строків, щоб зберегти головне – людську гідність та віру у правосуддя.

Ця історія надихає мене як адвоката. Адже правосуддя – це не тільки про дотримання правил, але й про співчуття, розуміння обставин та готовність боротися за кожну людину, навіть якщо її голос тимчасово заглушений вибухами війни.