"Другорядні" проблеми місцевих виборів на Донбасі

Одним із найважливіших питань в контексті мирного врегулювання ситуації на Донбасі є проведення там місцевих виборів. Як відомо, дана проблема має болючий характер для української сторони, оскільки з нею корелюватиметься порядок встановлення контролю над кордоном. Також це пояснюється певними несприятливими політичними наслідками, які можуть мати місце після оприлюднення результатів волевиявлення. Але в даному контексті з поля зору зникає доволі важливий аспект, а саме – проблематичність забезпечення нормального проведення виборів на окупованій території

Варто розуміти, що електоральний процес включає в себе не лише день голосування, а є значно ширшим за своєю сутністю. Він передбачає також нарізку виборчих округів, утворення виборчих дільниць, складання списків виборців і т. і. Зрозуміло, що у зв’язку з бойовими діями й окупацією певної території Донецької та Луганської областей російськими військами навряд чи можливо застосувати старі дані про межі тих чи інших округів. Це зумовлено значним переміщенням населення та зменшенням його загальної кількості. Відповідно, за умов застосування старих даних щодо меж виборчих округів може виникнути диспропорція, яка, однозначно, вплине на результати волевиявлення. З огляду на це закономірною є проблема уточнення списків виборців, які, безумовно, на сьогодні не є актуальними. В іншому випадку під час голосування можна буде спостерігати маніпуляції із «мертвими душами», фальшивими паспортами і т. д.

У даному контексті також виникає питання щодо виборчої системи, яка буде застосовуватися на окупованих територіях. Враховуючи позицію Росії, котра взагалі вимагає створення спеціальної нормативно-правової бази для Донбасу, можна зробити висновок, що навряд чи звичайне розповсюдження дії Закону України «Про місцеві вибори» є можливим. Слід очікувати, що проблематичною буде діяльність загальноукраїнських партій на окупованих територіях. Це пояснюється не лише потребою в часі задля відновлення діяльності місцевих осередків, а й можливим ворожим ставленням до них населення Донбасу. Та водночас існування місцевих «партій» бойовиків на законодавчому рівні є неможливим, оскільки для утворення політичної партії потрібно 10 тис. виборців, які представляють 2/3 районів у 2/3 областей України (в тому числі Київ, Севастополь та Автономна Республіка Крим).

Відповідно, варто зазначити, що нормальна організація виборчого процесу на Донбасі потребує значної кількості часу, юридичних врегулювань, цілої низки адміністративних заходів і т. і. В іншому випадку волевиявлення перетвориться на профанацію, яка призведе до вкрай негативних політичних наслідків для України.

Тому як би хто не педалював цей процес, навіть за наявності гіпотетичної політичної волі він об’єктивно є дуже тривалим і складним. І всі ці непрості нюанси мають бути враховані в законодавстві, яке міжнародні партнери і Росія вимагають від України. Для того, щоб розробити більш-менш дієвий і реалістичний правовий інструментарій, Москва має бути принаймні більш поступливою, а Захід – більш рішучим в питанні тиску на Кремль. Без цих чинників вимагати від Києва законодавства про вибори в ОРДЛО – те ж саме, що прямо спонукати Україну власноруч виписати рецепт втрати свого суверенітету і подальшої стабільності на десятки років уперед.