Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.

29.01.2014 09:32

Розлучення українця в Італії неможливе

Юрій Зарівний Юрист

Чому намагання громадянина України розлучитись за кордоном через суд іноземної країни, є незаконним?

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться дипломатичними представництвами і консульськими установами України ЛИШЕ ЩОДО ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, ЯКІ ПОСТІЙНО ПРОЖИВАЮТЬ ЗА КОРДОНОМ.

Порядок прийняття і розгляду в дипломатичних представництвах або консульських установах України за кордоном клопотань громадян України про залишення на постійне проживання за кордоном, встановлено наказом Міністерства закордонних справ України № 201 від 22.11.1999 року.

Тобто якщо громадянин України, який виїхав за її межі тимчасово, не подавав до дипломатичного представництва або консульської установи України за кордоном клопотання про залишення на постійне проживання або якщо таке клопотання не вирішено позитивно, - він знаходиться за кордоном в межах строку дії отриманої ним візи.

Permesso di soggiorno per i motivi di lavoro – це лише дозвіл на працевлаштування в Італії, виданий компетентною владою (questura) з чітко вказаним у ньому підставами та ТЕРМІНОМ ПЕРЕБУВАННЯ іноземця на італійській території. Даний документ є водночас і дозволом на проживання, і посвідченням особи.

Таким чином, реєстрація розірвання шлюбу громадян України, які знаходяться в Італії тимчасово НЕ МОЖЕ БУТИ ПРОВЕДЕНА дипломатичними представництвами і консульськими установами України.

Відповідно до пункту 5.1 Інструкції про порядок реєстрації актів цивільного стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України № 32/5/101 від 23.05.2001 року КОНСУЛ МАЄ ПРАВО зареєструвати розірвання шлюбу між громадянами України, якщо хоча б один з них ПОСТІЙНО проживає за межами України, у таких випадках:

- за спільною письмовою заявою подружжя, ЯКЕ НЕ МАЄ НЕПОВНОЛІТНІХ ДІТЕЙ;

- за заявою одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім;

визнаний у встановленому законом порядку недієздатним;

засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років;

на підставі рішення суду про розірвання шлюбу.

Згідно с пунктами 5.4, 5.5 зазначеної Інструкції, реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду України провадиться консулом ЛИШЕ ЗА УМОВИ, якщо шлюб, що розривається, був укладений в органах реєстрації актів цивільного стану України.

Для цього до консульської установи або дипломатичного представництва подається заява подружжя або одного з них, що проживають за кордоном, ЯКІ РОЗІРВАЛИ ШЛЮБ У СУДОВОМУ ПОРЯДКУ В УКРАЇНІ і не зареєстрували розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану на території України (додаток 16 до Інструкції).

Реєстрація розірвання шлюбу провадиться при пред'явленні:

- ОРИГІНАЛУ РІШЕННЯ СУДУ УКРАЇНИ про розірвання шлюбу, що набрало чинності;

- документа про сплату встановленої судом суми державного мита;

- паспортного документа;

- документа про сплату консульського збору.

Якщо один з подружжя, що розриває шлюб, звільнений від сплати державного мита, то реєстрація розірвання шлюбу і видача йому свідоцтва провадиться незалежно від сплати державного мита другим з подружжя.

Батькам - українцям слід також враховувати, що в Італії на сьогодні превалює принцип «ius sanguinis», тобто «батьківської крові». Народжена від них дитина отримує українське громадянство і до 18 років вважається в країні іноземцем. При досягненні повноліття протягом року вона має право на отримання італійського громадянства і відмову від попереднього. Однак набуття громадянства Італії не є автоматичним, бо слід документально підтвердити постійне проживання дитини в країні упродовж 18 років і легальне перебування батьків.

Сімейні відносини громадян України, традиційно, регулюються Сімейним кодексом та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 7 Сімейного кодексу).

Тому у разі розлучення, громадяни України, (навіть якщо вони проживають за кордоном) у відповідності до Глави 11 Сімейного кодексу України мають право звернутися до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану або до суду України з проханням про розірвання їхнього шлюбу в Україні.

В той же час громадяни України, які проживають за кордоном, не повинні намагатися подавати на розлучення в суд іноземної держави у якій проживають, оскільки це порушує право одного з подружжя розірвати шлюб в суді України.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу визначається правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно зі статтею 60 зазначеного Закону правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя.

Статтею 36 Сімейного кодексу України визначено, що правовими наслідками шлюбу є виникнення прав та обов’язків подружжя.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

З поняттям «подружжя» законодавство пов’язує можливість реалізації певних прав, тому для розуміння викладеного необхідно визначитись кого потрібно вважати подружжям.

Нажаль українське законодавство не містить визначення поняття подружжя. Визначити, кого можна віднести до подружжя, можливо лише шляхом аналізу положень Сімейного кодексу України. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права та обов’язки. Подружжя вважається сім’єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв’язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.

Аналізуючи положення даної статті можна дійти висновку, що ПОДРУЖЖЯМ Є ЛИШЕ ТІ ОСОБИ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ У ШЛЮБІ ТА, ВІДПОВІДНО ІМЕНУЮТЬСЯ ЧОЛОВІКОМ ТА ДРУЖИНОЮ. Однак особи, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, за змістом Сімейного кодексу України, вважаються сім’єю.

Отже, спільним особистим законом осіб, які перебувають у шлюбі, відповідно до статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» вважається право держави, громадянами якої вони є.

Таким чином, право громадян України, які знаходяться на території Італії звернутися з проханням про розірвання їхнього шлюбу в Україні та правові наслідки припинення шлюбу регламентуються законодавством України.

Частиною національного сімейного законодавства України є й міжнародні договори, що регулюють сімейні відносини, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 13 Сімейного кодексу).

В свою чергу на території Італійської Республіки правовий статус громадян України визначається передусім Конституцією Республіки, стаття 10 якої проголошує, що «правовий статус іноземного громадянина регулюється законом відповідно до міжнародних норм і договорів».

У статті 16 “Загальних правових засад», відображених у Цивільному кодексі Італійської Республіки (Disposizioni sulla legge in generale approvate preliminarmente al codice civile, con r.d. 16-3-1942, n.262), визначено: «Іноземний громадянин користується цивільними правами, передбаченими для італійського громадянина на засадах взаємності, згідно з положеннями, що містяться в спеціальних законах (*)”.

____________________________

(*) Cfr. legge 5 febbraio 1992, n. 91 (Nuove norme sulla cittadinanza); legge 19 maggio 1975, n. 151; d.l. 30 dicembre 1989, n. 416 conv. in legge 28 febbraio 1990, n. 39; d. lgs. 25 luglio 1998, n. 286 (Testo unico sull'immigrazione e sulla condizione dello straniero), modif. dal d. lgs. 19 ottobre 1998, n. 380 e dal d. lgs. 13 aprile 1999, n. 113.

Зокрема, це «Нові правила про громадянство» та «Зведений закон про імміграцію та статус іноземців».

Але у відносинах між Україною та Італійською Республікою принцип взаємності у забезпеченні рівного правового статусу громадян обох країн на територіях Італії та України набув практичного змісту і був належно документально закріплений.

Нині між Україною та Італійською Республікою діє базовий договір «Про дружбу і співробітництво між Італійською Республікою та Україною», укладений в Римі 03.05.1995 року і ратифікований Верховною Радою України 26.04.1996 року.

Згідно з цим договором Італійська Республіка та Україна, бажаючи зміцнювати дружбу, що пов'язує обидві країни і їхні народи, і поглиблювати співробітництво в усіх галузях суспільного життя, констатуючи, що Україна є державою – правонаступницею Радянського Союзу, прагнучи розвивати свої відносини на основі загальновизнаних цінностей свободи, демократії, плюралізму і поважання прав людини, а також сприяти зміцненню міжнародного порядку, що ґрунтується на праві, мирі та справедливості, беручи до уваги глибокі політичні та економічні зміни, що відбулися в Європі, підтверджуючи їх вірність зобов'язанням, пов'язаним з членством в Організації Об'єднаних Націй, сповнені рішучості розвивати взаємовідносини дружби, співробітництва і добросусідства, домовилися про те, що Італійська Республіка та Україна розвиватимуть свої відносини на основі довіри, співробітництва і взаємної поваги відповідно до принципів суверенітету, рівноправності й дотримання прав і основних свобод людини (стаття 1 договору).

У сфері правового захисту прав та законних інтересів італійських громадян в Україні та українських громадян в Італії основоположною нині є чинна для обох країн Конвенція між Союзом Радянських Соціалістичних Республік та Італійською Республікою «Про правову допомогу у цивільних справах». Конвенцію укладено в Римі 25.01.1979 року, ратифіковано Президією Верховної Ради СРСР 06.05.1986 року, президентом Італійської Республіки – 29.01.1986 року. Обмін ратифікаційними грамотами здійснено в Москві 08.07.1986 року.

Стаття 7 Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року підтверджує, що «Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам Республіки».

Як зазначено в преамбулі зазначеної вище конвенції, метою її укладення є «обопільне бажання зміцнювати дружні зв'язки між народами Союзу Радянських Соціалістичних Республік (України) та Італійської Республіки, об'єднати зусилля у справі подальшого розвитку плідного співробітництва в галузі надання правової допомоги в цивільних справах».

Конвенція «Про правову допомогу у цивільних справах» вступила в Італії у законну силу 07.08.1986 року та згідно закону № 766 від 11.12.1985 року Є ОБОВ’ЯЗКОВОЮ ДО ВИКОНАННЯ В ІТАЛІЙСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ.

Відповідно до підпунктів а) та е) частини 1 статті 24 даної Конвенції Італійський суд, буде вважатися компетентним, якщо на день пред'явлення позову відповідач має ПОСТІЙНЕ місце проживання на території Італії. У справах про стягнення аліментів позивач на день пред'явлення позову теж, повинен мати постійне місце проживання в Італії. При цьому, у справах що стосуються речових прав на нерухоме майно в Україні, виключно компетентним вважається суд України.

З огляду на те, що факт тимчасового проживання в Італії, не дає права судовим органам Італії розглядати цивільні справи громадян України, будь-яке НАМАГАННЯ ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ РОЗЛУЧИТИСЬ ЗА КОРДОНОМ ЧЕРЕЗ СУД ІНОЗЕМНОЇ КРАЇНИ, Є НЕЗАКОННИМ.

Усі матеріали автора