Як повернути активи за кордону: адвокатський погляд на спецконфіскацію, практику й виклики

Адвокатський аналіз різних правових механізмів повернення активів, викликів їх реалізації та уроків із міжнародної практики для вдосконалення української системи конфіскації.

У світі, де капітал рухається швидше, ніж будь-коли, де кошти переміщуються між країнами миттєво, питання справедливості стає дедалі гострішим. 2024 рік приніс для України унікальний момент — ми побачили перший запит на виконання спеціальної конфіскації майна за кордоном. Це не просто юридична процедура, а своєрідний виклик системі: як Україні, яка ще будує свої антикорупційні механізми, вдалося змусити працювати глобальну систему боротьби із злочинними активами?

Кожна справа про повернення активів – це історія боротьби. Злочинні доходи, приховані офшорними структурами чи за фальшивими іменами, є мовчазним свідченням того, як правосуддя змушене змагатися з винахідливістю порушників. У своїй адвокатській практиці я часто стикаюся із ситуаціями, коли складнощі правових механізмів перетинаються з політичною волею, а фінансові інтереси – з міжнародними нормами.

Ця тема потребує обговорення, адже йдеться не лише про повернення коштів, але й про відновлення справедливості та верховенства права. Тож давайте розглянемо, як працюють різні механізми конфіскації, які особливості застосування їх в Україні та за кордоном, і які уроки можна винести з цієї практики.

1. Вибір правового шляху: національні та міжнародні нюанси

Існує кілька основних способів конфіскації активів, і кожен з них має свої переваги та виклики:

1. Кримінальна конфіскація.Це найпоширеніший метод, коли держава доводить факт злочину, а активи, здобуті незаконним шляхом, переходять у її власність. Проте, як показує практика, цей шлях залежить від тривалого й часто заплутаного судового процесу.

2. Конфіскація без обвинувального вироку.Метод, який набирає популярності в багатьох країнах, зокрема в США та Великій Британії. Наприклад, у Великій Британії діє система «civil recovery orders», де активи можуть бути конфісковані навіть за відсутності кримінального вироку, якщо доведено, що вони були отримані незаконно. Для України це поки що новаторський напрям.

3. Приватні цивільні позови.Цей інструмент використовується, коли держава не може діяти як ініціатор конфіскації. Цивільний позов дозволяє особам або компаніям вимагати компенсації збитків через незаконно отримані активи. Зокрема, у США часто використовуються позови в межах законів про шахрайство та корупцію.

4. Адміністративна конфіскація.У рамках санкційного законодавства адміністративна конфіскація є потужним механізмом. В Україні вона застосовується до активів осіб, які підтримують державу-агресора, але цей механізм усе ще вимагає вдосконалення, щоб мінімізувати ризики зловживань.

2. Українські реалії: складнощі та проблиски надії

Україна стикається з низкою викликів у поверненні активів. Застаріле законодавство, недостатність ресурсів для ефективного виконання рішень та бюрократія створюють перешкоди на кожному етапі. Проте деякі позитивні зрушення варто відзначити:

1. Санкційні механізми.Після початку повномасштабної війни Україна активно застосовує санкційне законодавство для конфіскації активів, пов’язаних із державою-агресором. Хоча цей підхід є ефективним, він потребує чіткішого регулювання, особливо в аспекті прозорості та справедливості рішень.

2. Впровадження інституту цивільної конфіскації.Це новий інструмент, який відкриває додаткові можливості для повернення активів. Законодавство дозволяє стягувати майно навіть за відсутності кримінального вироку, що є важливим кроком уперед.

3. Інституційний розвиток.Створення Національного агентства з розшуку та управління активами (АРМА) є важливим елементом у забезпеченні ефективного управління конфіскованими активами. Однак цей орган також потребує належного фінансування, фахової підтримки та незалежності.

Так ось, у січні Мін'юст скерував до Швейцарії запит, який може змінити правила гри. Йдеться про спеціальну конфіскацію понад 1,4 мільйона доларів і 1,2 мільйона євро — хабарі, які були відмиті через складну фінансову систему однієї з найбільш надійних банківських юрисдикцій світу.

Конфіскація як дзеркало нашого часу

Що таке конфіскація? У своїй суті — це засіб відновлення справедливості. Традиційна конфіскація, прив'язана до вироку суду, часто виглядає як покарання злочинця, але спеціальна конфіскація — це щось більше. Вона не вимагає, щоб особа була фізично притягнута до відповідальності, і дозволяє «вирвати» злочинні активи з тіньових схем.

Цей механізм набув актуальності в світі, де злочини перетинають кордони. Багато країн розуміють, що міжнародне співробітництво є єдиним шансом вийти з-під пресу глобальної корупції. Але чи легко це працює? Моя практика показує: зовсім ні.

Швейцарія: як працює країна з грошима злочинців

Коли я вперше занурився в юридичну систему Швейцарії, мене вразила її неймовірна формальність. Усі кроки прописані до дрібниць, і навіть найменша похибка може відкинути справу назад на роки. Для України звернення до Швейцарії — це тест на точність нашої правової роботи.

Швейцарія довго залишалася островом стабільності для грошей з усього світу, включаючи ті, що були здобуті незаконним шляхом. Лише у 2015 році після гучних скандалів країна почала посилювати контроль над «брудними» грошима.

Однак досі це складна гра, де ключові фігури — юристи, економічні злочинці, банкіри та політики. Як відомо з джерел в Інтернеті, гроші Віктора Сівця та його дружини потрапили до Швейцарії не випадково. Це був ретельно спланований процес із використанням компаній-прокладок, офшорів та довірчих рахунків.

Уроки міжнародної співпраці

Досвід Швейцарії, США чи Великобританії показує, що спеціальна конфіскація працює ефективно там, де є реальний контроль за фінансовими потоками. Наприклад, у Великобританії вже кілька років застосовують так звані unexplained wealth orders (UWO), що дозволяють вимагати пояснень про походження багатства. Якщо власник не може пояснити, звідки у нього гроші, держава конфіскує активи.

На практиці це виглядає так: людина, яка декларує прибутки в десятки тисяч фунтів, але володіє багатомільйонною нерухомістю в Лондоні, раптом опиняється під прицілом правоохоронців. У 2018 році цей механізм дозволив вилучити активи на понад 50 мільйонів фунтів лише за перший рік застосування.

США, своєю чергою, мають програму Asset Recovery Program, яка дозволяє не лише вилучати активи, але й повертати їх до країн походження. Я був свідком того, як ця програма допомагала країнам Африки повернути мільярди доларів, що їх колишні диктатори ховали на рахунках американських банків.

Досвід й інших країн може бути дороговказом для вдосконалення нашої системи. Ось кілька цікавих прикладів:

1. Італійський підхід до боротьби з мафією.В Італії конфіскація активів мафіозних структур стала основою для боротьби зі злочинністю. Завдяки «анти-мафіозному законодавству» італійські суди можуть конфісковувати активи на основі обґрунтованої підозри, навіть без доведення вини власника.

2. Швейцарська модель.Швейцарія є взірцем для міжнародного співробітництва. Їхні механізми замороження активів дозволяють ефективно співпрацювати з іншими юрисдикціями, забезпечуючи повернення вкрадених коштів країнам-оригіналам.

3. Ірландія: Бюро кримінальних активів (CAB).Цей орган дозволяє конфісковувати активи без необхідності кримінального переслідування. CAB активно працює з іншими країнами ЄС, використовуючи директиви Євросоюзу для повернення доходів злочинного походження.

Чому Україні варто ризикнути?

У випадку справи Сівця, Україна стикається з двома викликами. Перший — юридичний: чи достатньо переконливі наші докази для Швейцарії? Другий — політичний: чи захочуть швейцарці стати частиною цієї історії?

Україна вже продемонструвала, що може діяти за міжнародними правилами. ВАКС — це перший суд, який вирішив надіслати своє рішення на виконання за кордон. Це сміливий крок, але й ризикований. У разі провалу скептики отримають новий аргумент проти антикорупційної реформи.

Водночас у разі успіху це буде прецедент, який змінить усе. Якщо Швейцарія виконає запит, це означатиме, що українська судова система починає працювати на глобальному рівні.

Виконання рішень: тонка грань між успіхом та провалом

Найбільший виклик у будь-якій системі конфіскації – це виконання ухвалених рішень. Навіть якщо суд ухвалив рішення про конфіскацію, це ще не гарантує, що активи будуть повернені. Основні перешкоди:

• Міжнародний контекст. Відстеження активів за кордоном часто потребує тісної співпраці з іноземними органами, що іноді ускладнюється різними юридичними підходами.

• Реальна вартість активів. Часто виявляється, що активи, оцінені у мільйони, виявляються майже нічого не вартими після їх продажу.

• Опір власників. Законодавчі прогалини дозволяють власникам активів оскаржувати рішення, блокуючи конфіскацію на роки.

Що далі? Рекомендації та перспективи

Впевнений, що є кілька кроків, які можуть покращити ситуацію:

1. Реформування законодавства. Прийняття сучасних норм, які враховують міжнародний досвід, дозволить зробити конфіскацію активів більш ефективною.

2. Цифровізація процесів. Сучасні технології допоможуть швидше ідентифікувати, відстежувати та заморожувати активи.

3. Міжнародне співробітництво. Підписання двосторонніх угод та участь у міжнародних конвенціях забезпечить ефективніше повернення активів. 

Як адвокат, я бачу в цій історії величезний потенціал. Але також розумію, скільки роботи ще попереду. Ми маємо навчитися готувати бездоганні запити, які відповідатимуть найвищим міжнародним стандартам.

Окрім того, потрібно створити механізми повернення конфіскованих коштів до державного бюджету. Адже в багатьох країнах ці гроші застрягають у бюрократичному лабіринті, і суспільство не отримує від них жодної користі.

Справа Сівця — це не просто цифри на папері. Це дзеркало, в якому відображаються всі наші недоліки й досягнення. І хочеться вірити, що ми зможемо пройти цей шлях до кінця. Важливо пам’ятати, що боротьба за повернення активів – це не лише технічний процес. Це питання справедливості, яке відображає рівень довіри суспільства до правової системи. І хоча на цьому шляху чимало викликів, кожен повернений актив – це ще один доказ того, що правосуддя може перемогти.