Чи вибухне український казан?

Країну штормить. Індекс протестних настроїв давно уже перетнув червону лінію і вищий, ніж був напередодні Революції Гідності. Рівень довіри до влади теж стрімко падає. Емоційний стан суспільства й політикуму вибухонебезпечний. Взаємний кредит віри й довіри

Країнуштормить. Індекс протестних настроїв давно уже перетнув червону лінію і вищий,ніж був напередодні Революції Гідності. Рівень довіри до влади теж стрімкопадає. Емоційний стан суспільства й політикуму вибухонебезпечний. Взаємнийкредит віри й довіри вичерпано.

Боротьбуз корупцією замінили війною компроматів, а ефективні управлінські рішення -ефектним піаром.

Взаємнанедовіра і ворожнеча, ідеологічні кліше на кшталт «вишеватніки» та «рукаМосква» каналізують енергію нації не на захисті державності і тяжкому шляхуреформ, а на взаємопоборюванні.

ВчорашніГерої – волонтери, учасники війни з Росією (добровольці, відмобілізовані,контрактники) зі стрижня держави перетворюються на чи не найнебезпечніших опонентіввлади. Вони Україну зберегли, вони й можуть її поховати.

Самосуди,сміттєві люстрації, погроми російських банків, блокування і підпали російськихфур, нові протистояння з міліцією і чергові заклики до Майдану – не найкращевнутрішнє тло країни, яка перебуває у війні з підступним і дуже сильнимворогом.  Але й образливе використання жупелу «рука Москви» щодотих, кого Москва вважає своїм головним ворогом, теж - контрпродуктивне.

Очевидно, що суспільство рефлексує не тому, що вонопогане, а тому, що жодних реальних змін не відбувається. Реформи-симулякринадто нагадують потьомкінські села, коли за фасадом піару залишається стара,гнила й корупційна сутність.

Будь-які слова, інформаційні кампанії, пресс-конференції,війни ботів уже не дадуть результатів.

Треба дії.

Влада має нарешті зрозуміти, хоча б в інтересахсамозбереження: про реформи варто не лише говорити, писати законопроекти, авпроваджувати реальні зміни. Адже зрозуміло, що сміттєва люстрація – цевідповідь на фактичний провал люстрації на законодавчому правовому рівні. Владавнесла до закону стільки пом’якшувальних і виняткових норм, що багато з тих,хто мав потрапити під люстрацію, сьогодні очолюютьлюстраційні комісії.

Українадовго вимагала санкцій щодо Росії, але сама лиш ухвалила закон «Про санкції»,які ввела щодо обмеженого кола фізичних та юридичних осіб більш ніж за рікпісля початку війни. Тому українці самі почали проводити санкційні кампаніїбойкоту проти російських товарів.

Зпершого лютого Польща й Туреччина заборонили транзит російського вантажного автотранспорту своїми територіями.  Природно,що в умовах війни Україна першою мала б це зробити. І тоді Росія фактично була бзаблокована у транспортному сполученні з Європою. Але натомість це зробилиукраїнські громадяни, яких звинувачують у хуліганських діях, а міністр транспортуй далі запевняє, що Україна виконає свої транзитні зобов’язання.

Почався третій рік війни. Російськібанки (спонсори російської агресії) вільно працюють в Україні. Ба більше,Нацбанк у кінці грудня 2015 видає нову ліцензію Сбербанку РФ. Можете уявитисобі ситуацію, коли в 1943 році в Москві вільно функціонують відділення«Дойчебанку», а російські танкісти отримують у ньому зарплату напередоднівідрядження до Курська.

Якщовлада не розуміє, що системна присутність російського банківського бізнесу вУкраїні є загрозою національній безпеці, що російські банки підривають гривню,а нелюстровані російські агенти у владі – державність. Починає говорити народ якбезпосередня влада. Це можна називати «хуліганством», «бандитизмом» чи «картинкоюдля російських каналів», але у знаменнику завжди варто пам’ятати, щоросійсько-українська війна триває.

Очевидно,що нація, її пасіонарна частина рефлексує адекватніше і  швидше, ніж недореформована влада. Томупростими репресіями, судами, затриманнями, витисканнями пасіонаріїв на маргінесситуації не вирішити. Це лише задавнить хворобу і зробить вибух неминучим.

Якщоми дійсно не хочемо руху України за африканським сценарієм, коли владою є людиз автоматами, а йдемо європейським шляхом - саме влада має пропонувати правовірішення.

Якголова фракції «Свободи» у Київраді я був ініціатором розірвання угод пропобратимства з містами країни-окупанта Росії. Але вважаю, що на цьому не вартозупинятися. Ми спрямували звернення в комунальні установи щодо того, чи ненадає місто в оренду приміщення фірмам, власниками яких є юридичні чи фізичніособи з Росії. Жодна комунальна копійка не має проходити через банкикраїни-агресора, жоден сантиметр київської землі не може бути проданий чивідданий в оренду російським фірмам.

Єнеприйнятним, приміром, коли київський метрополітен купує електродвигуни у московськоїкампанії  та ще й за завищеними цінами.Звернувся з цього приводу до НАБУ. Уже відкрито кримінальне провадження. Алевважаю, що міський голова має негайно до закінчення розслідування усунути іззайманої посади керівника-негідника. Щоб не чекати сміттєвої люстрації. 

Наставчас провести реальну світоглядову і мовну, у тім числі, деокупацію Києва.Пропонуємо відповідні рішення. Говоримо і робимо ми як представники громади,щоб не заставляти вкотре говорити вулицю.

Єпитання щодо діяльності на території України фактично державної російськоїцеркви РПЦ, що діє під вивіскою УПЦ (МП). Втручання держави у церковні справинеприйнятні, але й відверто підривна антидержавна діяльність російської церквиє неприпустимою. Як і земельне рейдерство, окупація національних святинь,перетворення Лаври у центр підтримки бойовиків і екстремістів. Ця проблематакож вимагає вирішення у правовому руслі.

Отожякщо влада дійсно хоче, щоб казан під нею перестав кипіти, вона має прибратинабої з-під вогнища, а не намагатися вперто на ньому сидіти, не розуміючи, щовибухне не через тих, хто лізе у вогнище, а через те, що лежить під казаном…