Довгі будинки – урбаністичний спадок минулого

Чому півстоліття тому вони були в моді, а зараз їх ніхто не будує.

Найдовший житловий будинок на планеті знаходиться в Україні. Для когось, можливо, це сенсація, але фахівці давно знають, що це «диво світу» розташоване у Луцьку на вулиці Молоді та на проспекті Соборності. 1750 метрів довжини (з відгалуженнями – понад 3,2 тис. метрів), 120 парадних, 3 тис. квартир, 10 тис. мешканців. Гіганта збудували архітектори Василь Маловиця і Ростислав Метельницький. Це був небувалий експеримент, який увінчався успіхом і яким ми по-праву можемо пишатися.

Київ може скласти Луцьку конкуренцію, бо в радянський час тут звели низку довгих будинків різної конфігурації. Найбільше вражає дім по вулиці Заболотного, 2-122, який іноді називають «китайською стіною». Споруда складається із 68-ми секцій, довжина її 1240 метрів, там розташовані 4,5 тис. квартир, де живуть більше 12 тис. осіб.

В СРСР в різних куточках країни з’являлися подібні довгі будинки. Причина крилася в економіці – один тепловий пункт, одна насосна станція, заощадження на інженерному забезпеченні. До того ж гігантоманія буда тоді модною і давала людям відчуття величі «будівель комунізму».
Але довгі будинки створювали не лише в Радянському Союзі. Є такий і у Відні - Карл-Маркс-Хоф. Збудований на початку 30-х років ХХ століття австрійським архітектором Карлом Еном він має 1100 метрів в довжину та вважається найдовшою спорудою з безперервною формою будови. Аби дістатися з його одного кінця до іншого, доведеться проїхати чотири зупинки на трамваї.

В Римі архітектор Маріо Фіорентіно в 1975-1984 роках побудував величезний житловий комплекс для мешканців околиць – Corviale. Він мав символізувати перемогу духу колективізму, там розмістили 1200 квартир, а також школи, магазини, місця відпочинку. Він став своєрідним прототипом багатофункціональних центрів, хоча з часом проект зазнав краху через бідність та неблагополуччя мешканців Corviale. Довжина цієї споруди складає 1000 метрів.

Женевський архітектор Жорж Аддор в 60-х роках минулого століття здійснив свій експеримент, збудувавши житловий комплекс Le Lignon протяжністю в один кілометр. Він розрахований на 10 тис. жителів і так само, як і Corviale містить все необхідне для життя – від торгових точок до спортивних об’єктів.

Таким чином, пік будівництва довгих будинків припав на 60-80-ті роки ХХ століття. Це був час, коли міста, які ми сьогодні вважаємо мегаполісами, активно розширювалися, використовуючи екстенсивний шлях розвитку. Тобто освоювали все нові й нові вільні площі, яких не бракувало.

Сьогодні тренди змінились і так звані «горизонтальні хмарочоси» вже не зводять. Вартість землі у містах зростає, вільних площ стає все менше, а населення збільшується. Ніхто вже не може собі дозволити займати величезні території під будівництво, забудовники та девелопери воліють тепер освоювати не землю, а повітря. Місце приземистих будівель займають хмарочоси, які дозволяють хоча б на деякий час вирішити проблему росту мегаполісів. А старі довгі будинки стають екзотикою минулого, які, проте, й досі здатні надихати урбаністів на нові ідеї та звершення.