Дефіцит води в Криму: 5 запитань та відповідей

Після окупації Криму українська влада припинила поставки води Північно-Кримським каналом, який був основним джерелом прісної води для півострова.

Представники російської влади та окупаційної адміністрації в Криму регулярно звинувачують Україну у “водній блокаді” півострова та “геноциді” кримчан. У липні 2021 р. РФ навіть подала міждержавну скаргу проти України до ЄСПЛ, в якій, серед іншого, звинуватила офіційний Київ у перекритті каналу. Тим часом, офіційні представники України неодноразово заявляють, що відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом можливе лише після деокупації півострова. Щоб не допустити нових інформаційних маніпуляцій навколо водної кризи Криму, КримSOS підготувавала відповіді на найпоширеніші питання щодо цієї проблеми.

1. Чи достатньо водних ресурсів Криму для забепечення потреб місцевого населення?

До окупації близько 85% потреб Криму у прісній воді забезпечувалися шляхом водопостачання Північно-Кримським каналом. Близько 70% дніпровської води йшло на потреби сільського господараства, 12% - на питні та господарські потреби кримчан, 10% - на промисловість. Перекриття Північно-Кримського каналу призвело до фактичного колапсу сільського господарства у північних та центральних районах Криму. При цьому у перші роки окупації кримчани не відчували нестачу води, оскільки потреби домогосподарств забезпечувалися в основному з місцевих джерел - артезіанських свердловин та гірських річок. За оцінками українських фахівців, водних запасів Криму достатньо для задоволення побутових потреб кримчан навіть без відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом. Щоправда, це можливо за умови раціонального використання місцевих ресурсів.

Нездатність окупаційної влади забезпечити водопостачання Криму досягла такого рівня, що в 2020 р. у багатьох населених пунктах був запроваджений графік подачі води. Загострення водної проблеми викликане кількома чинниками. По-перше, Кремль проводить фактичну колонізацію півострова: за роки окупації в Крим переселилися від 500 тисяч до мільйона громадян РФ. По-друге, РФ та її окупаційна адміністрація настільки інтенсивно викачують підземні прісні води в Криму, що її заміщує солона вода. По-третє, стрімка мілітаризація півострова збільшує споживання прісної води, яка необхідна для обслуговування військової техніки та побутових потреб російських військовослужбовців та їхніх родин (кількість військових зросла у 2,5 рази впродовж 2014-2019 рр.). По-четверте, каталізатором водної кризи виступає зміна клімату, внаслідок якої річки, водосховища та інші водні об’єкти Кримського півострова практично пересихають ще до середини літнього сезону.

2. Хто несе відповідальність за забезпечення водою кримчан?

Основна відповідальність за забезпечення прав людини, підтримання громадського порядку та забезпечення життєдіяльності на окупованій території покладається на державу-окупанта. Зокрема, відповідно до ст. 55 Четвертої Женевської конвенції, держава-окупант “зобов’язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати цивільне населення продуктами харчування та санітарними матеріалами”. Далі у цій статті зазначено, що держава-окупант “може реквізувати харчові та інші припаси, а також санітарні матеріали, що знаходяться на окупованій території, виключно для потреб окупаційних сил та співробітників адміністрації і лише враховуючи потреби цивільного населення”. Таким чином, РФ має гарантувати кримчанам належний доступ до питної і чистої води та санітарних матеріалів.

Тим не менш, це не означає, що Україна може “розслабитися”. Виходячи з практики ЄСПЛ, держава, яка тимчасово не контролює частину свої території, повинна вживати всіх можливих правових та дипломатичних заходів, щоб гарантувати дотримання прав людини на окупованій території. Простіше кажучи, Україна повинна використовувати механізми співпраці з іншими державами та міжнародними організаціями, щоб змусити  РФ дотримуватися прав людини в окупованому Криму, в тому числі, права на безпечну і чисту воду та санітарію.

3. Які міжнародні механізми може використати РФ проти України?

Представник Красноперекопського рибкомбінату заявляв про мільйонні втрати внаслідок перекриття Північно-Кримського каналу та озвучував три міжнародні механізми, куди підприємство планувало подати скарги проти України: Рада ООН з прав людини, Комітет з прав людини та Європейський суд з прав людини. У червні 2020 р. ЄСПЛ визнав скаргу Красноперекопського рибкомбінату про відшкодування збитків неприйнятною.

У липні 2021 р. РФ вперше в історії подала міждержавну скаргу проти України до ЄСПЛ. У ній РФ звинуватила Україну у порушеннях прав людини за 10 епізодами, в тому числі стосовно подій під час Революції Гідності, на Донбасі, обмежень на використання російської мови та перекриття Північно-Кримського каналу. Однак шанси на те, що ЄСПЛ винесе рішення на користь РФ у “водній” частині, невисокі. По-перше, у січні 2021 р. ЄСПЛ вже визнав прийнятною міждержавну скаргу України проти РФ щодо подій в Криму, вказавши, що РФ здійснює ефективний контроль над Кримським півостровом з 27 лютого 2014 р. Це означає, що РФ несе основну відповідальність за дотримання прав людини в Криму починаючи з цієї дати. По-друге, вищезгадана відмова ЄСПЛ розглядати скаргу Красноперекопського рибкомбінату може слугувати як прецедент для майбутніх рішень щодо “водних” позовів проти України.  

4. Чи може Україна відновити водопостачання?

Постійне представництво Президента України в АР Крим та МЗС неодноразово заявляли, що Україна відновить водопостачання до Криму після деокупації півострова. Представники української влади також заявляли про умови постачання води до окупованого Криму. Перша умова - РФ має визнати себе державою-окупантом та звернутися до України з офіційним проханням про постачання води. Друга умова - постачання води у цистернах у випадку, якщо міжнародні гуманітарні організації зафіксують “гуманітарну загрозу” громадянам України, які проживають в Криму. Обидві заяви посилаються на механізми надання допомоги цивільному населенню, передбачені Четвертою Женевською конвенцією. Відповідно ст. 59 цієї конвенції, якщо цивільне населення окупованої території отримує недостатній обсяг постачань, держава-окупант має погодитися вжити заходів, спрямованих на надання підтримки цьому населенню. Така допомога може надходити від гуманітарних організацій, наприклад Міжнародного комітету Червоного Хреста. Імплементація цієї статті дала би Україні право здійснювати огляд гуманітарних посилок, щоб пересвідчитися у тому, що вода чи інша гуманітарна допомога використовуватиметься для допомоги населенню Криму, яке потребує її, а не в інтересах держави-окупанта.

Відновлення водопостання за будь-яких інших умов підірве зусилля України, спрямовані на деокупацію Кримського півострова. Зокрема, можливе відновлення водопостачання Північно-Кримським каналом полегшить Росії утримання окупованого Криму, в тому числі її військових баз. Крім того, канал являє собою складну інжерену будову: для функціонування каналу недостатньо просто відкрутити вентиль, потрібно регулярно взаємодіяти з окупаційною адміністрацією.

Варто зазначити, що гіпотетичне відновлення водопостання Північно-Кримським каналом не виступає гарантією подолання водного дефіциту в Криму. Ще до окупації близько половини обсягів води у каналі втрачалися під час транспортування та розподілення. Крім того, без постачання води частина русла Північно-Кримського каналу заросла травою, чагарниками та навіть деревами.

5. Які альтернативи Північно-Кримському каналу?

РФ та її окупаційна адміністрація вживає заходи для пошуку альтернативних джерел прісної води в Криму: буріння артезіанських сверловин, перекидання річок, забір води із водосховищ, опріснення морської води. Однак ці заходи малоефективні, загрозливі для екології та доволі дорогі. Так, чим більше викачується прісних вод з артезіанських свердловин, тим більше солоної води потрапляє в ґрунти, які внаслідок засолення стають непридатними для рослинності. Перекидання гірських річок призведе до того, що гірські райони недоотримуватимуть воду, а чимало видів риб та інших живих організмів опиняться під загрозою вимирання. Окупаційна влада покладається на водосховища, однак більшість з них заповнена менш ніж на половину. РФ почала будувати опріснювальні заводи в окупованому Криму, однак опріснення є дорогим процесом та шкідливим для довкілля через необхідність утилізації розсолів.