Антивакцинаторам про свободу

Про відповідальність як необхідний елемент свободи. Від Джона Локка до сучасних демократичних конституцій

Сьогодні очевидним стало те, що багато хто й гадки не має про те, що є свободою, а дехто залюбки маніпулює цим поняттям з корисливою метою. Упродовж двох років смертей від COVID-19 противники носіння масок, вакцинації та інших карантинних заходів обурюються обмеженням своїх прав і намагаються апелювати до статтей Конституції та інших правових документів. У відповідь на виклики сьогодення навіть філософи і правники під незвичним кутом поглянули на феномен свободи, аби з’ясувати питання про те, де пролягає межа між особистою свободою людини та її відповідальністю перед соціумом.

У 2017 році побачила світ моя книга «Жага свободи», у якій я здійснила спробу дослідити цей феномен через призму філософії, права і економіки, у всіх сферах людського життя. Тепер, як ніколи донині, я вважаю за необхідне пояснити суспільству значення поняття, яке, лунаючи звідусіль, ризикує знецінитися і перетворитися на порожній звук та інструмент для маніпуляцій.

Розуміння свободи неможливе без звернення до питання про її допустимі межі, а також без згадки про концепцію, сформульовану Джоном Локком. Свобода є досить молодим надбанням людства: ані давні греки, ані єврейські пророки не надали їй вигляду переконливої концепції. Право на свободу як доктрина виникло у XVII ст. в Англії. У той час країна відмовилася від абсолютної монархії, і філософ Джон Локк запропонував новий погляд на права людини. Він вважав природним право індивіда на життя, свободу і власність, але наполягав: «Моя свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини». Іншими словами, свобода передбачає наявність важливого елементу - забезпечення інших людей можливістю реалізувати свої права. Цей елемент свободи у доктрині права ми звикли називати відповідальністю.

Отже, свобода передбачає обов’язок кожного утримуватися від дій, які можуть заподіяти шкоду здоров’ю і добробуту інших громадян, а також розділяти відповідальність за стан речей у нашому світі. Цей погляд на свободу не має нічого спільного з уявленням групи громадян, які під гаслом захисту своїх прав відстоюють можливість нехтувати свободою інших і зневажати їхнє право на життя.

60 років тому професор Оксфордського університету Ісайя Берлін у своїй відомій промові сформулював дві концепції свободи: «негативна» (свобода від зовнішніх обмежень) і «позитивна» (свобода від внутрішніх обмежень). Перша концепція зазвичай використовується у ліворадикальній ідеології; друга є центральною ідеєю лібералізму. Саме на ідеї «негативної» свободи базують свої аргументи антивакцинатори.

У 1950-их рр. економіст і Нобелівський лауреат Мілтон Фрідман визнав право держави вирішувати конфлікт між особистою свободою людини і інтересами соціуму тоді, коли дії однієї особи спричиняють додаткові витрати для інших. Це означає, що у випадку колективної загрози у ліберальних режимах може і має застосовуватися тактика обмеження свободи індивідів, а іноді – й примус щодо тих громадян, дії яких можуть спричинити шкоду суспільству.

Цей принцип закладено в основу всіх Конституцій демократичних держав і сформульовано у міжнародних правових документах про захист прав людини. Відповідно до статі 29 Загальної декларації прав людини ООН, кожна людина має обов’язки перед суспільством. Декларація проголошує: при здійсненні своїх прав і свобод кожен може зазнавати таких обмежень, які необхідні для забезпечення поваги прав і свобод інших осіб та забезпечення справедливих вимог громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

Отже, аналогічно до свободи, яка має свої межі й «закінчується там, де починається свобода іншої людини», будь-яке право існує у тісному взаємозв’язку з обов’язком і корелює з ним. Така система стримувань становить собою наріжний камінь кожної дієвої демократії. Адже свобода не може бути безмежною за своїм визначенням – так само, як і права індивіда, який проживає у соціумі разом з іншими рівними громадянами. Забезпечення інтересів всіх членів суспільства можливе тільки за умови встановлення певного балансу через обмеження їхніх прав. У часи небезпеки COVID-19 такі обмеження виражаються у вимогах щодо обов’язкової вакцинації і введенні низки інших карантинних норм.       

Свобода - це вулиця з двостороннім рухом, на котрій кожен має рівні права. Свобода - це відповідальність перед іншими громадянами у соціумі, де колективний результат визначається індивідуальними діями. Свобода має свої межі тоді, коли йдеться про загрозу життю, перед якою постало людство. От чому громадяни зобов’язані дотримуватися рекомендацій лікарів щодо носіння масок, вакцинації та вжиття інших заходів попередження коронавірусної інфекції. От чому будь-які аргументи на користь заперечення важливості протидії поширенню пандемії є у найкращому випадку наслідком нерозуміння значення свободи, а у найгіршому – свідомою відмовою від своїх обов’язків перед суспільством і навіть більше - злочином перед людством.