Встановлений у зв’язку з тимчасовою окупацією спеціальний правовий режим на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь унеможливив виконання кримськими судами своїх функцій та повноважень відповідно до чинного законодавства України.
Встановлений узв’язку з тимчасовою окупацією спеціальний правовий режим на територіїАвтономної Республіки Крим та м. Севастополь унеможливив виконання кримськимисудами своїх функцій та повноважень відповідно до чинного законодавстваУкраїни.
Тому, прогнозуючиможливі наслідки припинення діяльності судових органів в Криму відповідно дозаконодавства України, Законом України “Про забезпечення прав і свобод громадянта правовий режим на тимчасово окупованій території України”[1](далі по тексту - Закон) було запропоновано шлях зміни територіальноїпідсудності судових справ, підсудних розташованим на території АвтономноїРеспубліки Крим та міста Севастополя судам.
Але не у всіхвипадках передбачений варіант є функціональним як для осіб, що проживають натимчасово окупованій території, так і для осіб, що перемістилися з Криму в іншірегіони України. Отже, статтею 12Закону було уповноважено:
місцеві загальні суди міста Києва, щовизначаються Апеляційним судом міста Києва на розгляд цивільних справ,підсудних місцевим загальним судам, розташованим на території АвтономноїРеспубліки Крим та міста Севастополя;
місцеві загальні суди міста Києва, щовизначаються Київським апеляційним адміністративним судом на розглядадміністративних справ, підсудних місцевим загальним судам як адміністративнимсудам, розташованим на території Автономної Республіки Крим та містаСевастополя;
Апеляційний суд міста Києва на розгляд цивільнихсправ, підсудних загальним апеляційним судам, розташованим на територіїАвтономної Республіки Крим та міста Севастополя;
Київський окружний адміністративний суд нарозгляд адміністративних справ Окружного адміністративного суду АвтономноїРеспубліки Крим; Окружний адміністративний суд міста Києва на розглядадміністративних справ Окружного адміністративного суду міста Севастополя;Київський апеляційний адміністративний суд на розгляд справ Севастопольськогоапеляційного адміністративного суду;
Господарський суд Київської області на розглядгосподарських справ Господарського суду Автономної Республіки Крим, аГосподарський суд міста Києва - господарських справ Господарського суду містаСевастополя; Київський апеляційний господарський суд на розгляд господарськихсправ Севастопольського апеляційного господарського суду;
один з районних судів міста Києва, визначенимАпеляційним судом міста Києва на розгляд кримінальних проваджень, підсуднихмісцевим (районним, міським, районним у містах, міськрайонним судам),розташованим на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
Апеляційний суд міста Києва на розглядкримінальних проваджень, підсудних Апеляційному суду Автономної Республіки Кримта Апеляційному суду міста Севастополя.
Особливу увагупривертає те, що справи, які перебували у провадженні судів, розташованих натериторії Криму, та розгляд яких не було завершено до моменту окупації, повиннібути передані уповноваженим судам протягом десяти робочих днів з дня набраннячинності Закону або з дня зміни підсудності таких справ. При таких обставинах,справи в будь-якому разі повинні бути розглянуті судами першої та апеляційноїінстанцій з самого початку. У випадку, якщо їх не передадуть, розгляд можездійснюватися судами першої інстанції, визначеними Законом, за тимиматеріалами, що були надані учасниками судового процесу. Неможливість надсиланнябудь-яких поштових відправлень на адреси тимчасово окупованої територіїпотрібно підтвердити відповідною довідкою або листом підприємства зв’язку.[2] Але, незважаючи на такий процесуальний“бонус”, одним із ймовірних варіантів розвитку подій все ж залишається закриття провадження у справі черезвідсутність/недостатність доказової бази, що фактично знаходиться у кримськомусуді[3].
Важливо згадати йпро відкриття нових проваджень, у яких сторонами або однією із сторінвиступають кримчани. В цьому випадку достатньо звернення до уповноваженогосуду, згідно зі ст. 12 Закону. Так, якщо у громадянина, що проживає у м.Сімферополь, виник цивільний спір, що потребує судового вирішення відповідно донорм чинного законодавства України, його позовна заява повинна надійти спочаткудо Апеляційного суду м. Києва. У свою чергу, київський Апеляційний суд вжеостаточно приймає рішення стосовно зміни територіальної підсудності справи іуповноважує на її розгляд один з місцевих загальних судів м. Києва.
До речі,аналізуючи інформаційні листи Вищого адміністративного суду України та Вищогогосподарського суду України, можна виокремити обов'язок завчасного визначенняуповноваженим судовим органом суду, відповідального за розгляд справ, підсудних розташованим на територіїАвтономної Республіки Крим та міста Севастополя судам. Завчасність забезпечуєможливість прямого надходження матеріалів справи чи витребуваних документівбезпосередньо до судів, уповноважених на розгляд такої категорії справ взалежності від її спеціалізації. Це, у свою чергу, може сприяти прискореномурозгляду справи по суті. Але у практиці з цивільними справами, у якихстороною/сторонами є особи, що проживають в Криму, принцип завчасного розподілуне діє через встановлений Законом обов'язок Апеляційного суду м. Києваздійснювати таку собі координуючу та розподільчу функції, а саме: прийматирішення про зміну територіальної підсудності справи та уповноважувативідповідний суд на ведення справи та її розгляд по суті.
Наразі, такеобмеження у визначенні підсудності цивільних справ створює немало клопотуюристам, що працюють як з кримчанами, що проживають на окупованій території,так і з внутрішньо переміщеними особами (ВПО) з Криму, що відмовились відотримання довідки про взяття на облік. Причини полягають у наступному:
розподіл справ серед місцевих судів м. Києвавідбувається недостатньо оперативно (в середньому розподіл справи відбуваєтьсяпротягом 2 місяців);
витребування матеріалів справи, розгляд яких небуло завершено до моменту окупації, від судів, розташованих на території Криму,на практиці є майже нездійсненною місією. Через це існує великий ризиквинесення судом на материковій частині України ухвали про закриття справи черезвідсутність або недостатність доказової бази;
для осіб, що проживають в Криму, Київ не єзручною локацією для розгляду їх справ через великі затрати на переміщення,непростий порядок перетину адміністративного кордону з Кримом тощо.
Крім того, існуєтакож багато інших спірних моментів у сфері правового реагування на тимчасовоокупованій території, що створюють складнощі із реалізацією особамиконституційного права на судовий захист. Так:
ст. 12 Закону взагалі не передбачено змінипідсудності справ та процедури передачі тих справ, які були розглянуті судамина території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя;
законом не передбачено механізму подальшоговиконання судових рішень у таких справах;
не врегульований порядок інформування судамиучасників процесу, які проживають натимчасово окупованій території, про проведення певних процесуальних дій,внаслідок відсутності поштового, телефонного зв'язку із Кримом. Інформуванняшляхом публікування оголошень в пресі, також, на жаль, не може бути здійснено.Наразі працює лише одна процедура оповіщення сторін процесу про судовий розглядсправи - опублікування повідомлення про розгляд справи та виклик до судовогозасідання на офіційному сайті суду, що розглядає справу;
складнощі із забезпеченням контролю над веденнямкримінального провадження, особливо на стадії досудового розслідуваннякримінального правопорушення, у якому підозрюваною є особа, що проживає натимчасово окупованій території.
Зазначу, що данийперелік не є вичерпним. До того ж, Україна не застрахована від нових викликів,що очікують нашу державу на шляху забезпечення доступу кожної людини до правосуддя. Тому нам потрібно уневідкладному порядку починати працювати над розробкою та імплементацієюзаконодавчих змін щодо спрощення доступу жителів тимчасово окупованої територіїдо судових органів. Але потрібнопам'ятати, що корисні і дійсно ефективні рішення для покращення якості життя суспільства у правовій державіприймаються завдяки тривалій, кропіткій колективній праці, чіткій координаціїміж стейкхолдерами, чітко сформованому баченню подальшого руху на усіх рівнях,та найголовніше - пріорітетності прав, інтересів людини і громадянина.
