COVID-19: ще не пізно навести лад у системі перед бурею!

Система охорони здоров’я України перед обличчям COVID-19: полагодити чи добити?

Віруси родини Coronaviride англійські вірусологи відкрили ще в 1965 році. До минулого року ця родина вірусів не дуже сильно турбувала людство, а в українській класифікації патогенів згідно державних санітарних правил від 1999 року коронавірус людини знаходився в 4 (найнижчій) групі патогенності з можливістю викликання ГРВІ (профузної нежиті без температури) та ентеритів. Що відбулося із збудником, чому він набув нові властивості і викликав пандемію – очевидно, з часом встановлять вчені та спецслужби. А чи зможе галузь охорони здоров’я адекватно відреагувати на виклики інших, у десятки разів патогенніших збудників чуми, сибірки, туляремії, холери, висипного тифу, бластомікозів, геморагійних лихоманок, енцефаломієлітів та інших особливо небезпечних інфекцій?

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш заявив, що світова спільнота програє пандемії коронавірусу. За його словами, “мікроскопічний вірус може штовхнути мільйони людей у злидні та голод, що призведе до руйнівних економічних наслідків упродовж найближчих років”. Жодна із існуючих форм організації охорони здоров’я, включно з американською та європейською моделями громадського здоров’я, не виявилася ефективною у боротьбі з пандемією далеко не найнебезпечнішого патогену COVID-19. Україна не стала винятком в цьому ряду, це визнав і Головний державний санітарний лікар України Віктор Ляшко. Вже багато років ми спостерігаємо у дії чи то недозруйновану систему із колись ефективною медициною Семашка та епідеміологію Громашевського, чи то недобудовану і непристосовану до економічних та соціальних реалій модель американо-європейського громадського здоров’я та страхової медицини.

Система охорони здоров’я в Україні реально являє собою такого собі франкенштейнівського монстра, якого треба або оживити і залатати рани, або ж добити як невдалий експеримент. Наразі все йде до другого варіанту. І внесення в зал Верховної Ради для розгляду проекту Закону “Про систему громадського здоров'я” – це той шлях, яким буде остаточно добита система профілактики, боротьби з інфекційними хворобами та надання медичної допомоги населенню.

У мирний час я назвав би цю законодавчу ініціативу, м’яко кажучи, “спірною”, але сьогодні, коли галузь охорони здоров’я перебуває у стані війни та активно бореться з пандемією, я її рішуче не підтримую. Непродумані заяви та рішення теоретиків від політики (від відновлення санепідслужби до впровадження системи громадського здоров’я, яка сьогодні виявляється неефективною навіть у багатих країнах) тільки оголяють кровоточиве тіло медичної галузі для нових загроз в умовах війни. Тому треба повернутися до дискусій згодом – зараз варто рятувати життя та здоров’я наших громадян, активно запобігати поширенню вірусу.

Що слід зробити саме зараз?

20 жовтня Верховна Рада прийняла Постанову №4228 “Про заходи протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та захисту всіх систем життєдіяльності країни від негативних наслідків пандемії та нових біологічних загроз”, яка передбачає утворення ще однієї структури (Національного штабу) для координації дій всіх служб, причетних до боротьби з пандемією. Однак чи доцільно сьогодні поглиблювати бюрократію, вигадувати нові формати і створювати нові штаби, комісії, комітети?

Я вважаю, що треба керуватися епідеміологічною логікою та досі чинним Законом “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”. Замість нарощування обсягів лабораторних тестувань слід зосередитися на професійній роботі із локалізації та ліквідації вогнищ корона вірусної інфекції, збільшенні кількості навчених епідеміологів, дезінфекціоністів, вірусологів, бактеріологів, клініцистів.

Для запобігання активному поширенню COVID-19 слід зробити наступні кроки:

1. У відповідності із діючим (хоч і вихолощеним) Законом «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» відновити Державну санітарно-епідеміологічну службу, призначити державних санітарних лікарів на місцях, у регіонах (це досі не зроблено). У першу чергу слід відновити роботу протиепідемічних підрозділів у вогнищах захворювань, повернути спеціалістів-епідеміологів, на експрес-курсах перекваліфікувати лікарів-гігієністів та помічників лікарів-гігієністів в епідеміологів і помічників епідеміологів. Потрібно відновити дезінфекційні підрозділи та дезінфекційні станції (в містах), оснастити їх транспортом, дезінфектантами, організувати проведення та контроль заключних, поточних і профілактичних дезінфекцій. Кожне вогнище COVID-19 повинне бути локалізоване і ліквідоване. Всі контактні з хворим особи повинні бути обсервовані, по кожному вогнищу рішення повинні приймати епідеміологи та головний держсанлікар території.

2. Організація і контроль всіх заходів повинні здійснюватися головними державними санітарними лікарями територій.

3. Запроваджувати жорсткі карантинні заходи саме у вогнищах, відмовитися від тактики «жорстких локдаунів» – закриття сіл, міст, територій.

4. Потребу в госпіталізації встановлювати консиліумом, амбулаторних хворих забезпечувати безоплатними медикаментами, засобами захисту, вогнища – безоплатними дезінфектантами. Здійснювати щоденний контроль стану хворих і контактних.

5. Вияснити долю тих 2200 лікарняних закладів, які були закриті протягом минулих років (швидкий аудит по кожному регіону), та розглянути можливість відновлення в них ліжкового фонду.

6. Необхідно терміново відновити керованість лікувально-профілактичними ланками (первинної, вторинної, третинної, екстреної медичної допомоги), єдність в їх діях в рамках “єдиного медичного простору”. Під час війни, яка реально сьогодні йде, потрібне єдине  професійне і тверде керівництво заходами та належне матеріально-технічне забезпечення медичної галузі.

7. Медиків безумовно забезпечувати засобами захисту, оплатою праці, страхуванням, відпочинком. Потрібно постійно їм дякувати, нагороджуючи за подвиги, самопожертву, втрату здоров’я і життя. Не варто чекати Дня медичного працівника чи іншого державного свята для урочистих промов та вручення відзнак.

8. Нарешті зібрати вчених та практиків (не політиків!) для професійного аналізу ситуації, проблем та викликів, і розробки концепції працюючої системи охорони здоров’я з урахуванням економічних можливостей країни, потреб населення та держави в цілому взамін впроваджуваних неефективних систем. Впровадити механізми із європейських та американської моделей охорони здоров’я, які позитивно себе зарекомендували, при цьому проаналізувавши та реабілітувавши найкраще із бездумно знищеного раніше.