"Дайошь" конкуренцію на фондовому ринку!

Стратегічні зміни грядуть на фондовому ринку – парламент, прийнявши закон «Про депозитарну систему», дозволив Нацбанку створити Центральний розрахунковий центр, який у виключному порядку надаватиме клірингові послуги.

Стратегічні зміни грядуть на фондовому ринку – парламент, прийнявши закон «Про депозитарну систему», дозволив Нацбанку створити Центральний розрахунковий центр, який у виключному порядку надаватиме клірингові послуги. Нині цим займаються декілька приватних компаній. В цілому, модель, передбачена новим законом, відповідає європейській та російській практиці, оскільки питання контролю за розвитком інфраструктури у частині створення центрального депозитарію, мінімізації ризиків від можливих збоїв у функціонуванні даного сектору мають виступати прерогативою держави.

Саме цю новацію закону деякі з учасників ринку сприйняли найбільш емоційно. При цьому лунають звинувачення у «монополізації розрахунків», «відсутності можливості заробляти на клірингу», «припиненні інвестицій у розвиток фондової інфраструктури». По суті мова йде про ті наслідки, які чіпляють доволі обмежене коло учасників, які дійсно можуть втратити частину доходів. Безумовно, будь-які зміни, можуть зачепити чиїсь інтереси, але в даному випадку — це інтереси Української біржі, ПФТС та ММВБ-РТС. І тут слід згадати, що найбільші фінансові біржі України контролюються іноземним капіталом походженням з однієї країни — Росії.

Загалом ні для кого не є секретом, що існуюча в Україні модель функціонування фондового ринку так і не призвела його перетворення у потужну фінансову силу акумуляції ресурсів. Чи є в таких умовах питанням національної безпеки контроль за інфраструктурою фондового ринку з боку росіян? З цим фактом першочергово пов’язане можливе об’єднання ПФТС і Української біржі, про яке мова йде вже другий рік.

Історія питання є такою. Влітку минулого року із задекларованою метою створення найбільшого серед країн СНД біржового холдингу відбулося поглинання ММВБ свого російського конкурента – біржі РТС. Обидві компанії мають в Україні своїх «доньок» - ПФТС (власником 50% + 1 акція є ММВБ) та УБ (43 % акцій належить РТС). З моменту поглинання ситуація щодо України продовжується залишатися невизначеною.  Початкові розмови про можливість об’єднання українських «доньок» радше на платформі ПФТС, декларації про наміри побудувати в Україні повноцінний вертикальний холдинг, який містив би надання послуг клірингу за забезпечення розрахунків,  поступово призупинилися і змінилися на локальні питання оцінки активів, хоча по суті високу ймовірність такого об’єднання для посилення впливу на фінансовий ринок розуміють всі, у тому числі й міноритарні акціонери обох бірж. Експерти також визнають, що об’єднання українських бірж може сприяти зростанню капіталізації ММВБ-РТС, що, у свою чергу, збільшить шанси успішного залучення коштів шляхом IPO, який анонсовано на перше півріччя 2013 р.

Крім намірів створити найбільший в СНД біржовий холдинг і залучити кошти через IPO, в планах об’єднаної біржі ММВБ-РТС – стати міжнародним фінансовим центром і, у тому числі, своєрідним конкурентом, зокрема Варшавській фондовій біржі та іншим світовим фондовим майданчикам. На фоні цих доволі масштабних для росіян планів, тактичні дії на українському ринку зводяться до спроб поставити на чолі ПФТС представника УБ Євгенія Комісарова, що може свідчити про реальний початок об’єднавчих процесів, або принаймні про реалізацію єдиної політики щодо України.

Злиття ПФТС та УБ призведе до концентрації в руках об'єднаного майданчика близько 80% ринку, фактично перекресливши існуючу конкуренцію. Крім очевидного зниження конкуренції, можливе виникнення механізмів, які б дозволили, через власне функціонування бірж, здійснювати вплив і тиск на оборот капіталу в Україні. І українські біржі уже намагаються діяти спільно, принаймні щодо впливу на регуляторну політику – в першу чергу, ними досить критично сприйнято можливість здійснення клірингових послуг виключно НБУ.

Доходи, які можуть втратити біржі при передачі функцій клірингу Центральному розрахунковому центру, в цілому своїм виникненням зобов'язані існуванню застарілого механізма регулювання, що певною мірою має «феодальні» ознаки. І якщо, керуватися необхідністю враховувати інтереси не лише бірж, а й торговців цінними паперами, їх клієнтів, і міняти систему розрахунків, передаючи її в Нацбанк, то очевидно слід впроваджувати моделі, що відповідають сучасним реаліям і підтверджені світовим досвідом. Тим більше, що в результаті цього ми отримуємо акумуляцію грошових коштів на рахунках у центробанку, що, з одного боку, максимально захищає від ризиків, а з іншого — дозволяє цим грошам працювати на економіку, створюючі нові стимули для її розвитку. При такому підході саме інвестори (а не декілька фактично іноземних бірж) виходять на перший план, і власне їх інтереси першочергово захищає новий закон.