Яким чином приймав рішення Верховний суд після набрання чинності Закону щодо відновлення кредитування в частині припинення іпотеки з підстав ст. 49 «Про іпотеку» читайте далі
ч. ,3 ст. 49 ЗУ «Про іпотеку» до 04.02.2019
ч. 3 ст. 49 ЗУ «Про іпотеку» з 04.02.2019
Якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
У разі оголошення третіх прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третіх прилюдних торгів у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Згідно частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку», у редакції від 19 жовтня 2016 року, якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03 липня 2018 року редакцію частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» було змінено.
За правилами частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» у разі оголошення третіх прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержатель має право залишити за собою предмет іпотеки за початковою ціною третіх прилюдних торгів у порядку, передбаченому частиною першою цієї статті.
Отже, на час перегляду справи у касаційному порядку, частина третя статті 49 Закону України «Про іпотеку» не містить положень про припинення іпотеки за рішенням суду якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів.
Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містять виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України.
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 оскільки відсутність бажання ПАТ «Укрсоцбанк» залишити за собою нереалізовану квартиру не визнавали безумовною підставою для припинення іпотеки.
Висновок: Суд не застосував зміни в ЗУ «Про іпотеку» однак вказав, що припинення договору з даних підстав є виключно прерогативою суду і має вирішуватись за конкретних обставин справи.
Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про іпотеку» якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду.
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.
Таким чином, якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є безумовною підставою для припинення іпотеки.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-133цс17.
Системний аналіз положень статей 3, 17, 49 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що припинення іпотеки у зв`язку із застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи.
Зазначений правовий висновок щодо застосування норм Закону України «Про іпотеку» викладено у постанові Верховного Суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-222цс15.
Повно та всебічно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну правову оцінку наявним у справі доказам, суди дійшли правильних висновків про відсутність підстав для припинення іпотеки за іпотечним договором від 04 червня 2007 року, оскільки порушене право банку відновлено не було, заборгованість за спірним кредитним не погашена, судове рішення про стягнення коштів залишилось невиконаним, що не заперечувалось позивачем. Суди встановили, що банк як іпотекодержатель не використав свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог щодо виконання зобов`язання за кредитним договором.
Висновок: Суд вказує на неповне дослідження обставин справи, однак вказує що припинення договору є виключним правом суду.
Тобто, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для припинення іпотеки після других торгів, оскільки частиною другою статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено й проведення третіх торгів, однак підстав їх непроведення судами не з'ясовано.
Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом.
Норма статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) в системному зв'язку з нормою статті 12 ЦК України свідчать, якщо кредитор не скористався своїм правом на проведення стягнення за виконавчим листом та задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки в строки, передбачені Законом України «Про виконавче провадження», це не є безумовною підставою для припинення іпотеки.
Отже, з аналізу положень статей 3, 17, 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) випливає, що припинення іпотеки у зв'язку із застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи, з врахуванням принципів справедливості та балансу інтересів іпотекодавця та іпотекодержателя.
Висновок: Суд вказує, що припинення іпотеки є правом суду яке вирішується в залежності від конкретних обстави справи, однак водночас вказують на строки продажу з метою недопущення збільшення заборгованості за захисту прав боржника.
Так, ч. ч. 6, 7 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п`ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання.
Проте, суди не надали належну правову оцінку доводам сторін щодо проведених/непроведених аукціонів та на підставі належних та допустимих доказів (в розумінні приписів ст.ст. 76, 77 ГПК України), не дослідили питання щодо необхідності залучення до участі у справі органу виконання, не встановили дійсних фактичних обставин щодо продажу спірного майна. Враховуючи тривалу процедуру продажу спірного майна (з 2012 року), не встановили обставин щодо вчинення органом виконання дій передбачених ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» (у визначеній редакції).
Також, колегія суддів вважає необхідним вказати на те, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Отже підставою звернення до господарського суду з позовом є порушення, невизнання або оспорення прав чи законних інтересів особи, яка звертається з таким позовом. При цьому, реалізуючи своє право на судовий захист, позивач самостійно визначає зміст порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу та обґрунтовує підстави позову, виходячи з власного суб`єктивного уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або законних інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.
Крім того, довготривалі та безрезультатні дії з продажу іпотечного майна порушують права як боржника так і майнового поручителя на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості, покладають на іпотекодавця надмірний, неспіврозмірний тягар та штучно збільшують заборгованість боржника за кредитним договором.
З аналізу положень ст.ст. 3, 17, 49 Закону України «Про іпотеку» (у визначеній редакції) випливає, що припинення іпотеки у зв`язку із застосуванням цього закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи, з врахуванням принципів справедливості та балансу інтересів іпотекодавця та іпотекодержателя.
Підсумок:
Станом на сьогодні остання судова практика вказує, що припинення іпотечного договору з підстав ст. 49 ЗУ «Про іпотеки» навіть за умови не застосування Закону про відновлення кредитування є прерогативою та правом суду, що повинно визначатись залежно від конкретних обставин справи враховуючи права як боржника так і стягувача, окрім того є рішення, яким було застосовано зміни до ЗУ «Про іпотеку» вказуючи, що припинення іпотеки з підстав інших, ніж ті, що передбачені законом неможливо.
