Суд починається з довіри та поваги

Цей рік обіцяє бути активним з точки зору оновлення суддівського корпусу.

Цей рік обіцяє бути активним з точки зору оновлення суддівського корпусу. Нині в розпалі конкурс до Верховного Суду. На черзі апеляційні та суди першої інстанції. Однак чи в змозі буде нова кров вирішити ключову проблему судової влади, фантом якої активно створювався в інформаційному просторі багатьма політиками, журналістами, представниками органів виконавчої влади, громадськими активістами впродовж останніх декількох років?

Мова йде про авторитет судової гілки влади, який суттєво ослаб внаслідок непомірної критики та цькування суддів задля особистого піару окремих осіб. Саме по собі поняття «авторитет» є узагальнюючим та таким, що поєднує інші дві важливі категорії «довіра» та «повага». Як правило, показник довіри до суду є предметом багатьох соціологічних опитувань та своєрідним мірилом ефективності роботи системи судів загальної юрисдикції. До речі, в залежності від аудиторії, яка опитується, інших факторів, результати таких досліджень стають аргументами на підтвердження або спростування суттєвих тверджень, здатних сформувати певну (бажану) думку в суспільстві. Тобто в нечесних руках це є своєрідним методом маніпулювання свідомістю громадян, який може завдати шкоди інтересам як суспільства так і держави. У цьому зв’язку зазначу, що акцентуація робиться саме на безпідставній критиці, як новітній прикрій українській традиції.

В свою чергу, укорінення думки про низький рівень довіри до інституцій судової влади має наслідком неповагу до суду, яка охоплює широкий спектр дій та вчинків, як учасників судового провадження так і слухачів, які заважають головуючому вести процес або свідчать про зневажливе ставлення до судочинства та правосуддя. І якщо покарання за огульну критику суду, яка лунає з телеекранів, не передбачене, то у випадку, якщо така поведінка допускається особами в судовому засіданні, - за неї може настати відповідальність. Ключове слово в даному випадку, на жаль, «може».

Відповідно до положень статті 50 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» прояв неповаги до суду чи судді з боку осіб, які є учасниками процесу або присутні в судовому засіданні, має наслідком відповідальність, встановлену законом. Її встановлено зокрема в ст. 185-3 КУпАП і за означені проступки карають гривнею. Згідно з диспозицією даної норми закону, неповага до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а також вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених правил тягне за собою накладенні штрафу від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 850 до 2550 грн. Цікавим є те, що процедура фіксування прояву неповаги до суду є відмінною від фіксування будь-якого іншого адміністративного правопорушення. При розгляді справи за ст.185^-3 КпАП у районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах передбачено обов’язкове складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення (ст.255 КпАП). Натомість при розгляді справи іншими судами — місцевими господарськими та адміністративними, апеляційними, вищими спеціалізованими та ВС — складання такого протоколу необов’язкове. Детально про особливості такої процедури зазначено в Рекомендаціях щодо притягнення суддів до відповідальності за неповагу до суду, які були схвалені рішенням Ради суддів України № 74 від 04.11.2016 року. Таким чином, фактично з листопада 2016 року в українських суддів є якісна та досить детальна інструкція про те, яким чином реагувати на прояви неповаги до суду.

Разом з цим, в юридичній спільноті все частіше піднімається питання неефективності існування інституту відповідальності за прояв неповаги до суду в такому вигляді, в якому він існує зараз. Так, за даними Звіту розгляду судами справ про адміністративні правопорушення та щодо осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності (за 2015 рік), у рядку 317 зазначено, що з 197 справ про адміністративні правопорушення за ст. 185-3 КУпАП, які надійшли до судів у 2015 році: 13 справ було повернуто для до оформлення із 21 повернутих всього справ; 5 справ закрито через малозначність; 27 справ були закриті через відсутність складу і події правопорушення; 7 справ були закриті через закінчення строків накладення стягнення. Основна маса цих постанов виносилась судами загальної юрисдикції і це при тому, що них процедура розгляду таких справ є складнішою. Що ж стосується спеціалізованих судів, то щоб знайти в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанову про накладення адміністративного стягнення господарським або адміністративним судом потрібно постаратись.

Про що ж можуть свідчить ці дані? Схоже на те, що судді вкрай неохоче застосовують ст. 183-5 КУпАП з причини неспроможності або небажання належним чином реагувати на протиправну поведінку та притягнути правопорушника до відповідальності. Неспроможність зумовлюється тим, що застосування норм КУпАП є нетиповим для спеціалізованих судів, а для загальних судів – супроводжується обтяжливою процедурою складання відповідного протоколу. Небажання притягувати до відповідальності породжується впевненістю в тому, що за нинішніх умов високого градусу невдоволення владою, не варто зайвий раз дратувати людей. Крім того, є об’єктивний ризик накликати на себе гнівні скарги.

Разом з тим, означена проблематика продовжує дедалі більше актуалізуватись. Так, впродовж останніх днів в юридичних колах обговорюються зміст двох постанов апеляційних судів у зазначеній категорії справ.

Перша з них – це постанова Апеляційного суду Запорізької області від 06.12.2016 року, - була висвітлена на сайті веб-ресурсу «Протокол». У цій справі судом першої інстанції було накладено штраф в розмірі 340 грн. на адвоката за вчинення адміністративного правопорушення, яке полягало в порушенні порядку судового засідання, відсутності реагування на зауваження головуючого у справі. Скасовуючи таке судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що порушення порядку ведення судового засідання має бути конкретизоване, а саме зазначено яким чином нереагування на зауваження головуючого співвідносяться з диспозицією ст. 183-5 КУпАП, яка передбачає зокрема таку форму неповаги до суду як «непідкорення розпорядженням головуючого». Таким чином, апеляційний суд встановив порушення норм процесуального права при розгляді зазначеної справи.

Цілком стандартна для цієї категорії справ ситуація. То в чому ж тоді резонанс? А весь «смак» події міститься в авторському дописі до цієї публікації, зміст якого зводиться до наступного: «На жаль нам зустрічаються судді, яким заважає корона на їх головах дотримуватись норм судового процесу…Отже, має приклад, коли суддів – самодурів «попускають» більш помірковані судді». Зважаючи на те, що читачами цього веб-ресурсу в переважній більшості є адвокатська спільнота, подібні авторські інтерпретації судових рішень можуть сформувати негативну, конфліктну модель поведінки адвоката в майбутніх процесах. Чим саме це судове рішення так збентежило дописувача ресурсу «Протокол», щоб викликати таку бурхливу реакцію з переходом «на особистості»? До прикладу, постановою Апеляційного суду м. Києва від 08.12.2016 року, винесеною за результатами розгляду апеляційної скарги адвоката на постанову одного зі столичних районних судів, було встановлено порушення суддею під час розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст. 185-3 КУпАП, процедури та порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення за прояв неповаги до суду, оскільки протокол про адміністративне правопорушення взагалі не складався. Однак цього рішення ніхто не обговорює, адже воно не приправлене якимось «гострим» коментарем та взагалі не розміщене на вищевказаному веб-ресурсі.

Другим обговорюваним судовим рішенням є постанова Апеляційного суду Тернопільської області від 17 січня 2017 року, короткий зміст якої викладено на сайті видання «Закон і Бізнес». Згідно з повідомленням, під час розгляду судового провадження за апеляційною скаргою захисника підозрюваного Н. на ухвалу слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду, присутня в судовому засідання журналістка П. зайняла місце прокурора та перешкоджала його участі в судовому засіданні, таким чином затягнувши початок розгляду справи на тривалий час. В результаті суд визнав журналістку винною у правопорушенні, передбаченому ч. 1 ст. 185-3 КУпАП та притягнув до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. Варто зауважити, що досить часто поведінка деяких журналістів в силу професії є провокативною. Це й не дивно, адже сучасному глядачеві більше до вподоби скандальні ток-шоу, а не чемні високоінтелектуальні передачі типу «Що? Де? Коли?»

У зв’язку з цим, виникає логічне питання: чи існує чітка межа розумної критики громадськості, свободи преси чи адвокатської діяльності та прояву неповаги до судді чи суду? Відповідь на це питання вочевидь кожен головуючий у суддя бачить по-своєму. Апеляція – по-своєму. Разом з тим, залишається беззаперечним фактом те, що через відсутність адекватної реакції на відверті прояви зневаги в судовому засіданні, у правопорушників росте почуття безкарності та вседозволенності, і без того багатостраждальний авторитет суду невпинно знижується.

На початку цієї публікації було зазначено про те, що наразі триває активна фаза конкурсу на зайняття вакантних посад до Верховного Суду. Вже навесні цього року матимемо новий найвищий суд, а з ним, як обіцяють, і нові процесуальні кодекси. В контексті тематики даного дослідження, хотілось би звернути увагу осіб, задіяних в законопроектній роботі на те, що 20 вересня 2016 року ЄСПЛ було прийнято рішення у справі «Карелін проти Росії»(«Karelinv. Russia»). В рамках даної справи ЄСПЛ розглянув ситуацію, за якої національний суд при розгляді справи про адміністративне правопорушення без участі сторони обвинувачення (що цілком відповідало нормам російського законодавства), ініціював дослідження доказів обвинувачення та за результатами дослідження доказів притягнув особу до відповідальності, уточнивши в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунувши певні розбіжності та неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення. Позиція ЄСПЛ зводилася до наступного: за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

Кажучи іншими словами, за логікою ЄСПЛ «ображений» проявом зневаги суд не може вважатись незалежним в розумінні ст. 6 Конвенції та притягувати особу до відповідальності. Відтак, передбачена ст. 185-3 КУпАП процедура притягнення особи до відповідальності за прояв неповаги до суду підлягає однозначному перегляду та зміні. Оптимальним вбачається варіант розробки на законодавчому рівні чітких критеріїв поняття «прояв неповаги до суду» та можливість розгляду справи в окремому судовому засіданні іншим складом суду.

Разом з тим, варто пам’ятати, що нові суддівські кадри не зможуть стати панацеєю від всіх бід судової системи, якщо саме суспільство не змінить своє відношення до неї, не надасть необхідний ліміт довіри та поваги, а законодавець не передбачить якісний та дієвий інструментарій захисту авторитету судової гілки влади.