Нові зміни до Цивільного кодексу дозволяють нотаріусам оперативно встановлювати опіку над майном безвісно відсутніх осіб, забезпечуючи його захист навіть в умовах воєнного стану.
Нові зміни до Цивільного кодексу, які набувають чинності 10 січня 2025 року, дають нотаріусам додаткові інструменти для вирішення складних ситуацій, що виникають у зв’язку з відсутністю фізичної особи за особливих обставин. Закон №4174-IX, прийнятий у грудні 2024 року, спонукає нас замислитися над тим, як працюють механізми захисту майнових прав громадян у сучасній Україні.
Ця тема не лише про закон. Вона — про людей, які зникають, і тих, хто залишається, намагаючись зберегти їхнє майно у безпеці.
Чи задумувалися ви, що може статися з будинком, рахунками або навіть меблями у квартирі людини, яка раптом зникла? Зникнення може бути зумовлене війною, стихійним лихом, або, на жаль, викраденням чи іншими трагічними обставинами.
Раніше, щоб забезпечити захист такого майна, потрібне було рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою. Це займало місяці, а то й роки, під час яких майно часто залишалося незахищеним. Тепер нотаріус може діяти швидше, на підставі заяви заінтересованих осіб або органу опіки та піклування.
Що змінюється?
Згідно зі статтею 44 Цивільного кодексу, нотаріус зобов’язаний:
Встановити опіку над майном особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, до ухвалення судом рішення про її безвісну відсутність.
Провести опис майна, щоб уникнути його втрати чи незаконного використання.
Призначити опікуна для управління таким майном.
Ці дії виконуються за останнім місцем проживання особи або за місцезнаходженням нерухомого чи основної частини рухомого майна. Якщо ж ситуація ускладнюється воєнним станом або окупацією, місце проживання вже не має значення: нотаріус може діяти незалежно від цього фактора.
Воєнний стан як новий виклик
Окремої уваги заслуговує період воєнного стану. Закон передбачає, що у випадках, коли особа зникла у зоні бойових дій чи на тимчасово окупованих територіях, нотаріус має вживати заходів навіть за відсутності офіційного місця проживання. Це революційна норма, яка дозволяє уникнути бюрократичних перешкод та оперативно вирішувати питання захисту майнових інтересів.
Як це працює на практиці?
Наведу приклад. Пані Олена, пенсіонерка з Херсона, звернулася до нотаріуса після зникнення її сусіда під час обстрілів. Сусід залишив двокімнатну квартиру, яка була під загрозою мародерства. На підставі нових положень закону нотаріус зможе оперативно описати майно і призначити опікуна. Це дозволить уникнути втрати квартири, яку згодом вдасться повернути у користування власника, звісно, коли він знайдеться.
У країнах ЄС, таких як Німеччина, схожі механізми давно діють. Там опіку над майном осіб, які зникли безвісти, встановлюють на основі нотаріальних процедур без зайвого судового втручання. Цей досвід довів свою ефективність.
Етичні питання та можливі ризики
Звісно, такі зміни несуть не лише позитивні аспекти. Існує ризик зловживань із боку опікунів або навіть неправомірних дій нотаріусів. Закон передбачає обов’язковий контроль з боку органів опіки, але чи буде цей механізм працювати ефективно в умовах воєнного часу?
Інший аспект — це моральні дилеми. Наприклад, хто має право вирішувати, що краще для майна, коли власник зник? Чи не стане опіка формальністю, яка ускладнює повернення майна, якщо особа все ж знайдеться?
Що це означає для кожного з нас?
Ці законодавчі зміни — це сигнал про необхідність адаптації правової системи до нових реалій. В умовах невизначеності війни та криз ми повинні мати чіткі механізми, які забезпечать захист прав тих, хто зник, і тих, хто залишається.
Як жінка-адвокат, я переконана, що ці нововведення є важливим кроком уперед. Проте багато залежить від того, як вони працюватимуть на практиці.
Ключові висновки
Закон №4174-IX встановлює чіткий алгоритм дій нотаріуса у випадках зникнення особи.
Вперше передбачено можливість оперативного захисту майна незалежно від місця проживання зниклої особи у воєнний час.
Практика інших країн показує, що такі норми працюють, якщо є ефективний контроль і прозорість.
Сподіваюся, що ці зміни принесуть реальну користь, адже в основі будь-якого закону мають бути людські історії та життя. А ми, правники, повинні бути готові до викликів, які вони несуть.
