Судова реформа: з чого починали і до чого дійшли

Про те, що зміниться з прийняттям Закону №5180 «Про Вищу раду правосуддя» і чому жарти про український суд незабаром стануть не актуальними.

Півроку тому, коли Міністерство юстиції України ініціювало повну переатестацію суддів, ми, громадськість, сказали: напевно, це не спрацює. Стовідсоткових гарантій, що служителі Феміди не знайдуть таємні лазівки, які би дозволили обійти процедуру кваліфікаційного оцінювання – немає. Тож через це песимістичні настрої в українському суспільстві посилились, а тема недовіри громадян до самого процесу «відсіву» стала предметом політичних маніпуляцій.

Однак, вже в середині червня 2016-го Міністр юстиції Павло Петренко заявив, що 20% суддів відмовилися складати тести та проходити співбесіди, а серед решти майже половина служителів Феміди провалила переатестацію. Це ті нефахові судді, котрі займали чуже місце. Це ті, через кого за рівнем корупції наша країна опинилась поряд з Іраном, Непалом та Парагваєм.

Полювання на суддів-хабарників почалося ще минулого року. Одним з перших піймався на гачок суддя Дніпровського райсуду Києва Микола Чаус. Цей випадок набув розголосу, однак затягнена в часі процедура зняття суддівської недоторканності дала йому можливість втекти. Саме ця ситуація яскраво демонструє необхідність створення окремого конституційного органу, який надаватиме згоду на затримання судді чи утримання його під вартою. То ді Президент України Петро Порошенко виступив ініціатором закон опроекту « Про Вищу раду правосуддя» , який 21 грудня 2016-го набув статус закону. Окрім Президента, до авторського колективу розробників вищезгаданого законопроектуувійшли авторитетні, а головне незаангажовані судді, вчені та численні громадські активісти. Сьогодні Петро Порошенко завізував своїм підписом Закон №5180 «Про Вищу раду правосуддя», який на законодавчому рівні закріпив реорганізацію Вищої ради юстиції на Вищу раду правосуддя.

Серед ключових завдань новоствореного органу суддівського врядування його автори виділяють «незалежність судової влади з одночасним забезпеченням її функціонування на засадах відповідальності та підзвітності перед суспільством».

Вагомою перевагою Закону України «Про Вищу раду правосуддя» є оперативність у вирішенні кадрових питань щодо суддів. Тепер, аби затримати служителя Феміди, НАБУ не потрібно чекати дозволу депутатів. Згадайте гучну справу одіозного судді Миколи Чауса, коли затягнена в часі процедура зняття суддівської недоторканності, дала йому можливість втекти. Новий закон виключає повторення цього сценарію. Тепер всі ці питання віднесені до компетенції нового конституційного органу - Вищої ради правосуддя.

Гадаю, що новий закон - це велике сподівання судової системи України, адже від того, як швидко ми зможемо покарати недобросовісного суддю, значною мірою залежить якість та ефективність здійснення українського правосуддя.

Не виключаю, що і в оновленому апараті суду лишилися працівники негідні носити суддівську мантію. Однак, як відомо, корупція – явище соціальне, тому без вашої допомоги нам не впоратись. Будь-ласка, будьте свідомими, долучайтесь до ідеї масштабн ого перезапуск у системи правосуддя. Особисто я п ереконаний, що вже через півроку такі словосполучення як «чесний український суддя» і «незалежний український суд» не викликатимуть саркастичної посмішки на наших обличчях.