Три приводи для оптимізму в агроекспорті по завершенню війни

"Зернова угода" дала відстрочку для українського агросектору і вікно можливостей для проведення посівної компанії 2023 року.

Звичайно, угоду, підписану під канонаду вибухів під час війни, навряд чи можна вважати стійкою. кремль робить те, що йому вигідно. Тому, домовленості можуть бути порушені в один момент. Однак, все одно це краще, ніж нічого.

Тенденції в українському експорті, на жаль, дуже невтішні. Іншими у нинішній час вони й не можуть бути. Зміни, які відбуваються в цьому напрямі, незворотні в короткостроковій перспективі. Однак, це не означає, що після закінчення війни все буде дуже і дуже погано.

Отже, три приводи для оптимізму в агроекспорті по завершенню війни:

Перший – напрям експорту Сходу та Півдня. Україна через блокування портів втратила свої позиції на дуже перспективних ринках. MENA, АСЕАН, Китай, Африка південніше Сахари – на просування української продукції у ці регіони останніми роками було витрачено чимало зусиль і бізнесу, і влади. Воно і зрозуміло, – велика та зростаюча кількість населення, яка в багатьох випадках збільшує свій рівень купівельної спроможності, - це гарний шмат глобального пирога світової торгівлі. Однак блокування, а згодом невизначенність та обмеження експорту, зіграли свою роль. Так, за останніми даними,  в рамках зернової ініціативи до країн Азії та Африки відправлено 1,5 мільйони тон агропродукції. При цьому, з них трохи більше 1 млн. тон -до азійських держав. Але все одно багато ринків було втрачено – це зовсім не ті показники, на які може виходити Україна.  

Тож серед песимістів сьогодні можна почути про незворотність втрачених через війну можливостей. Однак, це хибна думка. Ринки країн АСЕАН чи Африки південніше Сахари будуть і надалі розвиватися. Країни MENA чи далекосхідні держави так само будуть потребувати продовольства. Тому, говорити про те, що українські експортери агропродукції назавжди втратили можливості – це маніпулювати фактами. Українське продовольство як і до війни, так і після закінчення буде затребувано. Більш того, маю надію, що негативні для кремля процеси в економіці росії позбавлять можливостей на зовнішніх ринках одного з найбільш серйозного з конкурентів України.

Другий – напрям експорту на Захід. Україна все більше стає орієнтованою на ринок ЄС. Цьому спонукає сама ситуація, хоч геоекономічна, хоч логістична. Ми, як ніколи, близькі до реального змістовного наповнення банальної фрази «житниця Європи». Сьогодні логістичні та інфраструктурні зусилля експортерів, які дивляться вперед, направлені саме на захід. І ця тенденція буде тільки посилюватися. Ми маємо реальний шанс не на словах, а на ділі максимально економічно інтегрувати себе в Європу. Це стосується не тільки подальшого зростання об’ємів, але і якості товарів та їх специфіки. Війна рано чи пізно закінчиться, а от інтеграція, яка сьогодні вибудовується, коли інвесторам та експортерам розв’яжуться руки,  дасть вибуховий ефект.  

Третій – переробка. Кількісне обмеження експорту формує дві тенденції для виробників, які намагаються знайти вихід із кризової ситуації.

Перша тенденція – це збільшення рівня переробки агропродукції. Розумію, що просунути на ринок розвинутих країн продукти із високим рівнем доданої вартості значно важче, ніж постачати сировину. Однак, це простіше логістично і вигідніше. Тож нинішня ситуація змушує аграріїв замислитися над переробкою агропродукції, створенням нових продуктів харчування або полуфабрикатів, які вигідніше буде і експортувати, і реалізовувати на внутрішньому ринку. Можливо я занадто оптиміст, але мені здається, що ера «кукурудзяної республіки» проходить і натомість постають перші, хоча й ще не зовсім чіткі обриси аграрної держави, яка робить ставку на готову продукцію.

Друга тенденція – це відмова від однієї чи декількох домінантних культур для вирощування і пошук ніш, які затребувані на преміальних ринках. Вирощування спецій, гарбузів для насіння, тютюну тощо – це цікавить сьогодні вже не тільки дрібних фермерів, але й середні компанії. І чим далі, тим ця тенденція буде посилюватися. Питання знову ж у спрощеній логістиці та реальних можливостях для експорту, минаючи морські порти.

Зрозуміло, що поки ми не перемогли, говорити про нові можливості після війни зарано. Однак, це не означає, що влада не має продумувати напрями розвитку. Тож реалізація транспортно-логістичних проектів на західному кордоні, стимулювання експорту до ЄС та інших країн Європи, підтримка будь-яких проектів, направлених на переробку сировини, підвищена увага до невеликих експортерів, які намагаються вивести на ринок Європи свій продукт – мають бути в пріоритетах.

Ну і, звичайно, потрібно  максимально продумати і реалізувати аграрну політику України так, щоб цією весною аграрії мали чим сіятися, чим заправлятися, що вносити в українську землю. Адже поки що на ринку досить песимістичні прогнози щодо сезону 2023 року. Але все можна змінити.