Підкилимні ігри або Що ховається за звільненнями Верланова та Нефьодова

Як під шумок боротьби з пандемією уряд звільняє усіх “нелояльних”, “незручних” чи просто “поганих” державних службовців і хоче призначити на їхнє місце необхідних “правильних” людей.

Минулої п’ятниці стрічки новин вибухнули від повідомлення про звільнення урядом очільників Державної податкової служби Сергія Верланова та Державної митної служби Максима Нефьодова. Не володіючи усією інформацією, яку має уряд, неможливо сказати, чи були причини для звільнень, чи це результат політичних домовленостей.

Але скандал припав на зручний час, коли Кабмін отримав можливість призначати на державну службу людей фактично без проведення конкурсу. 

Як же так сталось?

По-перше, Сергія Верланова і Максима Нефьодова звільнили за статтею, яку ввели досить недавно — у вересні 2019 року. Відповідно до неї, уряд протягом чотирьох місяців з дня свого формування може звільнити ледь не будь-якого державного службовця. Мета цього нововведення — створити умови для звільнення “старих” та “неефективних” кадрів та турбооновлення державної служби.

Необхідність ухвалення цієї статті обстоював і тепер вже колишній голова Державної митної служби Максим Нефьодов. Мовляв, це єдиний механізм швидко оновити склад митниці і позбутись від корупціонерів. Але, як наслідок, нову статтю застосовують і будуть застосовувати проти “нелояльних” урядовців, які мають власну позицію і не виконують забаганок очільників держави.

По-друге, 13 квітня парламент підтримав зміни до Державного бюджету, які скорочували державні видатки за багатьма напрямками, і сформували фонд боротьби з наслідками від коронавірусу. Прикінцевими положення до цього закону на час карантину та на 30 днів після його закінчення зупинили дію положень законів "Про державну службу" та "Про центральні органи виконавчої влади" щодо проведення конкурсів на посади державної служби. На державну службу зможуть наймати громадян шляхом укладання контракту на час карантину та до дня проведення конкурсу на займану посаду. Для цього треба лише пройти співбесіду, а сама “конкурсна процедура” займає не більше тижня.

Це означає, що уряд отримав безпрецедентну можливість звільнити усіх “нелояльних”, “незручних” чи просто “поганих” державних службовців і призначити на їхнє місце необхідних “правильних” людей. 

Більше того, призначені за контрактом державні службовці будуть працювати не до кінця карантину, а до дня проведення конкурсу на займану посаду. Навіть за найбільш оптимістичними розрахунками для проведення повноцінного конкурсу потрібно декілька місяців. Але за потреби цей строк можна продовжити аж до нескінченності. Тому потрібні люди будуть займати важливі посади стільки, скільки це буде потрібно уряду.

Схоже, що Кабмін одразу цим скористався. На вакантні посади голови Державної податкової служби, голови Державної аудиторської служби, державного секретаря Міністерства інфраструктури вже оголосили пошук кандидатів. Кандидати мали подати документи за один день, хоча заповнення декларації, отримання цифрового підпису та пошук необхідних угод займає принаймні тиждень. Тому найближчим часом слід очікувати на призначення без конкурсу.

Подібні ініціативи руйнують саму ідею професійної державної служби. Громадяни, які працюють на державу, не мають залежати від політичної обстановки, урядових криз, виборів парламенту чи президента. Їхнім завданням є забезпечувати функціонування держави за умов будь-яких політичних змін у парламенті. Більше того, проведення конкурсів на посади державної служби вводили спеціально, щоб державою управляли професіонали, а не брати, куми чи свати очільників держави.

Звичайно, пандемія коронавірусу і карантин позбавляють можливості залучати до участі в конкурсі на державну службу якісних кандидатів. Навряд чи хтось за таких умов захоче їхати до Києва, сидіти у вузьких коридорах міністерств і очікувати на свою чергу писати тест чи проходити співбесіду. 

Але як наслідок, ми отримаємо хіба що узурпацію урядових інституцій представниками конкретних груп впливу, коли пошук державних службовців буде здійснюватись без конкурсу, а лише за результатами співбесіди. Це ідеальна модель, щоб вибрати не найкращого кандидата, а того, хто сподобався, менш професійного, але більше залежного від тебе. Адже у разі чого його так само звільнять і швидко знайдуть заміну.