Останнім часом якось пожвавішали в нас рухи, пов’язані з діджиталізацією, смартизацією, “безопаснізацією” міст.
Особисто я спостерігаю за тим, що відбувається, з великим зацікавленням. І причин цьому декілька.
По-перше, спілкуючись із керівниками громад, я бачу, що вони все краще розуміють, навіщо взагалі потрібна цифровізація. Я зараз не про високі матерії, що за технологіями майбутнє або що весь цивілізований світ вже в цифрі. Чесно кажучи, взагалі не люблю весь цей пафос. Коли я говорю про розуміння в громадах, то маю на увазі, що там починають усвідомлювати практичні вигоди від діджиталізації.
По-друге, цікаво спостерігати певну дезорієнтацію в громадах щодо того, яка саме діджиталізація має бути в пріоритеті: з Києва, обласного центру, своя “власна”. Тут чую різне - від “чекаємо, що держава зробить і нам грошей дасть” до “нікому вірити не можна, та й грошей все одно немає”.
Один із факторів, який додає краплинку хаосу, це кількість пропозицій, які раптом почали сипатися на міста і громади від вітчизняних та іноземних компаній. Пропозиції на всі смаки та в різному ціновому діапазоні. Звісно, всі вони ніби покликані покращити життя в громаді. Але абсолютно справедливе питання - чи справді покращать?
Розібратися непросто, це точно. Особливо, коли зовсім не маєш досвіду впровадження технологій. Проте це не причина нічого не робити.
На мій погляд, для початку потрібно чітко розділити цифровізацію, яка впроваджується на державному рівні, та ту, яка власне й потрібна, щоб життя мешканців громади ставало кращим. Перше, це те, що робить, наприклад, Мінцифра (“держава в смартфоні”, ЦНАПи). А те, що стосується управління містом/громадою, смарт сіті, безпечного міста, - це рівень громади (і так, місцевого бюджету).
В намаганнях розібратися, яку ІТ-компанію або пропозицію обрати, варто дивитися не лише на цінник (дешевий ІТ-продукт не може бути якісним! Це аксіома. А скупий, як відомо, платить двічі).
На мій погляд, краще звернути увагу на те, скільки років цим продуктом користуються інші міста/громади в Україні або в інших державах, і чи задоволені вони. До речі, саме досвід муніципалітетів інших країн може бути нам дуже корисним. Доцільність стажування/навчання закордоном мало в кого викликає сумніви, то чому ми не можемо використовувати досвід іноземців у цифровій сфері та впроваджувати технології, які в них працюють роками?
Також варто поцікавитися, яка ситуація в компанії з клієнтською підтримкою (customer support): скільки людей працюють над розв’язанням технічних проблем, як швидко вони реагують на запити тощо. Це важливо, адже життя в місті не зупиняється ні на мить. Знаючи, як в нас люблять економити на обслуговуванні, треба на старті передбачити можливі проблеми. А краще взагалі використовувати ІТ-рішення, які можна адмініструвати самостійно.
І з рештою… Розглядаючи чергову пропозицію, зробіть елементарний Гугл-пошук та почитайте, що за людина/компанія до вас прийшла. Чи давно вони працюють на нашому ринку? Що пропонують? Чи не мають шлейфу етичного характеру? І не повторюйте помилок інших міст і громад, які витратили величезні кошти на рішення, яких так і не отримали.
