Рік тому написав я одну статтю,яка сколихнула весь український літературний стан. Позаяк стосувалася вона вершини літературно-мистецькогоайсберга – діяльності комітету з присудження найпрестижнішої державної премії вцарині краснописьменства й інших родів творчості. А там, відомо всім, давно всепрогнило, продірявилося, у мотлох розсипалося: як тільки купи трималося?
Визвалата публікація небувалий ажіотаж, багато відгуків, телефонних дзвінків поступило.Відгукнувся навіть глава держави. Сказав: зауваження справедливі, недолікивиправимо, поміняємо керівництво. І назвав нового главу Комітету з присудженняШевченківських премій - Юрія Щербака.
Яособисто зрадів. Правда, не повірите чому саме. А тому, що Юрій Миколайович бувсвого часу принизливо і незаслужено битий цим «хитромудрим» комітетом. Ввечерівін присудив найвищу літературну премію письменнику Юрію Щербаку, а на раноквідмінив це рішення, назвав іншого лауреата. Сподіваюся, розумієте за якихобставин подібне трапляється – коли справу в свої руки бере «телефонне право».У цьому моменті, мабуть, дещо запізніле.
Ягадав, що правило, коли за одного битого двох небитих дають, якраз нарешті івивезе нас успішно на чисту воду справедливих оцінок творчості письменників таінших митців. Якщо «битий! Став за головного. Позбудимось насилу в чесному конкурсі підлабузництва, догоджанняначальству, погоджування лауреатів на найм’якіших килимах. Що відтак отаксовуватиметьсястражденна письменницька праця справді найдостойніше.
Іось дізнаюся приголомшливу новину. За півтора місяці до підбиття результатівконкурсу на здобуття цьогорічної Державної Шевченківської премії України, новийголова нового Комітету Юрій Щербак по-дружньому, письменнику Олегу Чорногузузаявив:
-Ати, Олеже, можеш зливати воду. Тобі нічого не світить…
-Цеж як? - знітився Олег Федорович. – За яким це правом? Так, без конкурсу?
-Тиось нещодавно отримав ордена, а тепер ось хочеш удостоїтися найвищоїлітературної премії… Ні, так не можна… Не дозволяється…
Справді,з нагоди чвертьвікової річниці Незалежності держави письменник Олег Чорногузторік, Указом глави держави від 24серпня, удостоєний ордена Ярослава Мудрого четвертого ступеня, як, підкреслю, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ. А саме в ційцарині в Олега Федоровича, навдивовижу активного, кмітливого, заслуг переддержавою справдешнє наруччя. Бо пан Чорногуз – один із співзасновниківВсесвітнього форуму українців - раз. Організатор Всеукраїнського фестивалюсатири і гумору в Національному палаці культури «Україна» - два. Директор-засновикреспубліканського конкурсу гумору «Дні Степана Олійника на Одещині» - три. СамеОлег Чорногуз заснував масове свято гумору на Вінниччині в рідному селі СтепанаРуданського, де щорічно кращим авторам-пересмішникам вручаються конкурсніпремії - чотири. Пан Чорногуз поспіль з Полікарпом Шабатиним відновили післясплячки велелюдне і тепер усіма любе, фаворитне свято «Сорочинський ярмарок» - п’ять.
Ану,скажіть, пані й панове, ще є в кого такі заслуги перед Україною в нашомуписьменницькому корпусі? Якщо не рахувати й того, що Олег Чорногуз був двічі секретаремСпілки письменників України (тепер – Національної). Я вже не кажу про роботу напосту головного редактора журналів «Перець», «ВУС» (видання українськихсатириків), нехай це просто називається добротна робота…
Далі.Заради справедливості все-таки визнаймо, минулий серпень, це все-таки 2016 рік.І від нього до цьогорічного березня понад шість місяців. Так же ж. Крім того, Державнаконкурсна нагорода імені Тараса Шевченка це літературна відзнака. Зрозуміло,зовсім інша іпостась за яку ордени, здається, не вручають. Чи не так? Одначесаме тут, пан Чорногуз, казати б, якраз у своїй тарелі, і справді ніким не перевершений. Бо скажіть,будь ласка, чиї іще твори з сьогоднішніх українських літераторів вийшлимільйонними тиражами, перекладені більш як на двадцять мов світу, у тому числій на есперанто? Чорногуз – родоначальнику літературі нового жанру – сатиричного роману. Чи є хоч одна інтелігентналюдина в Україні, яка б не чула про фантастичні твори «Аристократ із Вапнярки»,«Претенденти на папаху», «Вавілон на Гудзоні»? У кого є аж сім гумористичних романів!?
Ні,я зовсім не кажу, що дайте цьогорічну премію саме Олегу Чорногузу, бо він найдостойніший.Але так узяти, і в ранзі Голови Комітету заявити, що ти, пане-друже, не можеш БРАТИУЧАСТЬ У КОНКУРСІ, оскільки в тебе єорден Ярослава Мудрого, це щось нове і, даруйте, зовсім рудиментарне. Бо тут жеможна поставити питання: а де таке правило записано, якою нормою регламентуєтьсяподібна фантасмагорія? Так що це повний абсурд.
Ярозмовляв з цього приводу з Олегом Федоровичем. Він каже:
-Якбия знав, що така може виникнути колізія, я б торік відмовився від державноїнагороди. Тим паче, що орден саме Ярослава Мудрого, але п’ятого ступеня у меневже є. У стократ важливішою від державної нагороди вважаю для себе якразлітературну премію, оскільки саме в цій царині я працюю і день, і ніч уже понадшістдесят літ. І при чому я ж пишу не лише гумор. Мої п’єси ставляться на сценах,за моїми сценаріями знято кінофільми, я автор ряду книжок публіцистики, поезії.Загалом у мене п'ятнадцять томів «Вибраного», затребуваних читачами. Тому почути таке,погодьтесь, – образливо…
Якщобути до кінця скрупульозним, то заява пана Щербака взагалі позбавлена логіки іздорового глузду. Чому? Загляніть до списку минулорічних лауреатів Шевченківськоїпремії. В галузі літератури її удостоївся Левко Григорович Лук’яненко. ГеройУкраїни. Але того ж таки 2016 року його нагородили ще й орденом Свободи. І що ви на подібне скажете, Юрію Миколайовичу?Як пісочне печиво ламається ваша конструкція з обридливим бажанням високодостойнихна конкурс «нє пущать».
Боюсь,що Голова Комітету змінилися, а ось принципи визначення «достойних» нанайпрестижнішу літературну премію залишилися старі – кого згори назвуть, той і приміряє папаху ЛАУРЕАТА.Насправді ж це є не що інше, як – КОРУПЦІЯ. По вищому класичному розряду.
