Що відбувається з національною свідомістю в окупації?
Після того, як ворог захоплює територію, його наступна задача – захопити населення, і мова йде не тільки про фізичне захоплення та обмеження можливостей для переміщення. Найцінніше – це національна ідентифікація українців. Тобто через страх, залякування та ІПСО ворога роблять все для того, щоб місцеві зневірилися у перемозі.
Блокування зв’язку, телебачення та радіо, ізоляція від соцмереж спричиняють інформаційний вакуум. Населення відривається від української реальності, не бачить як звільняються території і короткі зідзвони з родичами в Україні через vpn стають єдиним джерелом інформації про те, що насправді відбувається. Більше того, складно прямим текстом передавати новини або розповідати про волонтерську діяльність. Люди вигадують кодові слова для спілкування.
Це тиск, який відчувається навіть в повітрі, призводить до того, що цивільні можуть втратити надію та віру, але саме цивільне населення – найпотужніша зброя проти спроби окупантів загарбити українську націю, культуру та гідність.
Як проходить спротив цивільних в окупації?
Один з найпоширеніших методів волонтерів – поширювати національну символіку. Виклик в тому, що за наявність прапору, гербу окупанти можуть вбити. Придбати український прапор в окупації неможливо. Навіть неможливо придбати тканину наших кольорів. Окупанти беруть волонтерів в полон та продовжують знищувати все українське. У цій боротьбі наші хлопці та дівчата не зупиняються та максимально проявляють свою креативність. Навіть з кольорових поліетеленових пакетів (синіх та жовтих) вони роблять національні стрічки спротиву, які розвішують всюди, де є можливість. Хочеться підкреслити, що кожна синьо-жовта стрічка в окупації – це куля в бік ворога. Для цивільних, кожна синьо-жовта стрічка – це надія на перемогу.
Приведу в приклад історію Анни (ім’я змінено в цілях безпеки), жительки Херсонщини. Вона жила в одному з сіл, яке потрапило під російську окупацію під час повномасштабного вторгнення. Анна не змогла зрозуміти, як ворожі війська можуть насильно входити на її землю і руйнувати життя її співвітчизників.
Хоча Анні вже було 56 років, вона вирішила чинити спротив. Вона почала розвішувати синьо-жовті стрічки на вулицях і дорогах свого села, щоб показати свою підтримку українській державі і висловити свій протест проти окупації. Вона також долучилася до місцевих груп опору, що організовували акції спротиву.
Але ситуація погіршувалася і Анні довелося переховуватися від окупантів, щоб уникнути репресій та вигнання з дому. Вона прожила в страху і нестабільності протягом кількох місяців, доки нарешті її син, який працював в іншому місті України, допоміг їй вибратися з окупованої території.
Не дивлячись на довге перебування в окупації, Анна була повна надії на майбутнє. Вона була вдячна своєму синові і знала, що далі вони будуть докладати зусиль, щоб привернути увагу світу до російської агресії та підтримувати співвітчизників на окупованих територіях. Наразі син Анни – активний волонтер та займається доставкою гуманітарної допомоги на деокуповану територію Херсонщини.
Як підтримати спротив українців?
Всі інформаційні кампанії, пости на особистих сторінках, виступи публічних осіб сприяють мотивації цивільних чинити спротив.
Наприклад, наш фонд на звільненому правобережжі Херсонщини розмістив зовнішню рекламу на підтримку окупованих територій.
Спілкування з людьми в окупації будь-яким можливим каналом комунікації – це не просто зв’язок та підтримка близької людини, це привід нагадати, що ЗСУ вже поруч.
Можна розмірковувати, що слова підтримки мешканці в окупації не прочитають, адже там інформаційна блокада. У цьому є логіка, але чим більше громадськість підіймає історії окупації, тим більше ми займаємо інформаційного простору та привертаємо увагу не тільки українських політиків та лідерів, а й небайдужих людей з-за кордону, які зможуть об’єднатися навколо допомоги Україні.
Наша задача – підтримувати максимально спротив цивільних, адже це один з прикладів найпотужнішої зброї проти ворога.
