Аналіз деяких положень законопроекту щодо захисту авторського права

03.09.2015 року на веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України було розміщено проект  Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет» (далі – Законопроект).
Як вбачається з пояснювальної записки, Законопроект розроблено з метою імплементації статей 245-248 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми Державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію), які, в свою чергу, спрямовані на впровадження статей 12-15 Директиви 2000/31/ЄС Європейського парламенту та Ради «Про деякі правові аспекти інформаційних послуг, зокрема, електронної комерції, на внутрішньому ринку». 
Законопроект розроблено на виконання Плану заходів з імплементації Угоди про асоціацію на 2014-2017 роки, затвердженого розпорядження Кабінету Міністрів України № 847-р від 17.09.2014 р.
Як вбачається із змісту Законопроекту, його розроблено, зокрема, з метою впровадження мехінізму боротьби з Інтернет-піратством.
Законопроектом передбачено доповнення Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) статтями 164¹⁷, 164¹⁸, 164¹⁹, 164²¹,якими передбачається адміністративна відповідальність власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу за вчинення або невчинення певний дій.
Наприклад, частиною 1 сттаті 164¹⁷ передбачена адміністративна відповідальність за невиконання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу, вимог щодо видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або ненадання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або інформації, що ідентифікує власника веб-сайту, який використовує послуги хостингудля розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право та (або) суміжні права,- штраф у розмірі від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян
У зв’язку з цим виникає питання: як на практиці застосувати вказану статтю, якщо власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу є юридична особа, адже суб’єктом адміністративного правопорушення може бути лише фізична особа.
Отже, якщо власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу є юридична особа, притягнути її посадових осіб до адміністративної відповідальності за статтями  164¹⁷, 164¹⁸, 164¹⁹, 164²¹ буде неможливо, якщо зазначені статті будуть прийняті в запропонованій у Законопроекті редакції.
Таким чином, необхідно внести до запропонованих у Законопроекті статтей 164¹⁷, 164¹⁸, 164¹⁹, 164²¹ зміни, зазначивши в санкціях вказаних статей, що штраф накладатиметься на громадян або на посадових осіб, як це передбачено іншими статтями  КУпАП.
Законопроектом передбачено також доповнення Закону України «Про нотаріат» статтею 79-1, відповідно до якої нотаріус матиме право забезпечувати докази у мережі Інтернет шляхом складення відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в мережі Інтернет, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в мережі Інтернет.
Це, бузумовно, дуже важливе нововведення, на яке зацікавлені особи очікували впродовж тривалого часу. Така можливість суттєво спрощує процес доведення того, що на певну дату на певному веб-сайті міститься певна інформація.
При цьому необхідно зазначити, що декілька років тому нотаріуси Російської Федерації складали протоколи огляду веб-сайтів українського сегменту мережі Інтернет, чим користувались зацікавлені особи при доведенні фактів порушення прав інтелектуальної власності в мережі Інтернет. Проте, згодом така можливість була втрачена, і в даний час такої нотаріальної дії, як огляд веб-сайтів українського сегменту мережі Інтернет, нотаріуси Російської Федерації не здійснюють. Те саме може статися і в Україні - нотаріусам України можуть згодом заборонити забезпечувати докази у мережі Інтернет, якщо певний веб-сайт знаходиметься поза українським сегментом мережі Інтернет. 
На мій погляд, немає значення, чи в українському сегменті мережі Інтернет або поза ним знаходиться певний веб-сайт. Головне, що особа, знаходячись на території України, у тому числі і нотаріус України, має можливість доступу до інформації, розміщеної на веб-сайті, де б він не знаходився. 
Законопроектом також передбачено доповнення статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» термінами «веб-сайт» та «власник веб-сайту».
Так, відповідно до Законопроекту «веб-сайт» - це сукупність даних, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет.
Я вважаю зазначене визначення терміну «веб-сайт» занадто узагальненим і таким, що не містить ознак саме веб-сайту. Щонайменьше, на мій погляд, його треба звузити, додавши додаткову ознаку або ознаки (сукупність даних, об’єднаних між собою єдиною адресою (доменним ім’ям) тощо).
Визначення терміну «веб-сайт», наведене, наприклад, в  абзаці 2 пункту 1.3. Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, відповідно до якого«веб-сайт» - сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.
Відповідно до Законопроекту «власник веб-сайту» – реєстрант доменного імені або інша особа, яка встановлює порядок і умови використання веб-сайту та (або) порядок розміщення на ньому інформації.
По-перше, порядок розміщення на веб-сайті інформації – це складова частина порядку та умов використання веб-сайту.
По-друге, існують веб-сайти, порядку та умов використання яких не існує.
Враховуючи наведене, визначення терміну «власник веб-сайту» підлягає доопрацюванню із залученням спеціалістів у галузі інформаційних технологій.  

Аналіз інших положень Законопроекту, до яких є найбільша кількість зауважень та пропозицій, буде наведенено у продовженні цієї статті.

Використані джерела інформації

1. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», режим доступу.
2. Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет», режим доступу.
3. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, від 27.06.2014 р.;
4. Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16.09.2014 р.;
5. План заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014-2017 роки, затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України № 847-р від 17.09.2014 р.;
6. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р.; 
7. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 р.; 
8. Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затверджений наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України і Державного комітету зв’язку та інформатизації України від 25.11.2002 р. № 327/225;
9. Кодекс України про адміністративні правопорушення: Науково-практичний коментар. Харків, ТОВ «Одисей, 2004 р.