Мікрогенерація дозволяє забезпечити нову якість енергозабезпечення селищ і містечок, позбавляючи їх залежності від магістральних мереж
Світ рухається до заміщення традиційних потужностей генерації альтернативними, в поєднанні із засобами накопичення, зберігання і перетворення енергії. Цей тренд за 15-20 років сформує нову архітектуру енергетики, зокрема, і в Україні. Один із її ключових напрямків – мікрогенерація.
Її розвиток розглядають як інвестицію в енергетичну безпеку окремих територій і цілих країн. Мікрогенерація дозволяє забезпечити нову якість енергозабезпечення селищ і містечок, позбавляючи їх залежності від магістральних мереж. У тому числі – на віддалених територіях, наприклад, на островах, де ніколи не існувало стабільного енергозабезпечення.
У 66-мільйонній Великобританії – 1 млн домоволодінь, обладнаних сонячними панелями потужністю до 10 кВт. У Німеччині на 82 млн чоловік – 1,3 млн «сонячних дахів», в Австралії їх – 2 млн на 25 млн жителів. В Україні наразі близько 12 тисяч прибудинкових сонячних електростанцій (СЕС). Це – лише 0,0014% від загальної кількості домогосподарств.
Такі масштаби, звичайно, непорівнянні зі світовими. Але темпи «сонячного кришування» наших приватних домогосподарств зростають в геометричній прогресії. Якщо в 2014-му їх було зо два десятки, то роком пізніше стало більше удесятеро. За весь 2017-й їх побудували 1900, а за перше півріччя 2019-го – майже 4,5 тисячі.
В Україні явище мікрогенерації ще не стало глобальним. Нам потрібно кілька років, аби наблизитися до європейських індикаторів. Але вже сьогодні важливо визначити вузькі місця даного процесу. Випередивши або скорегувавши їх, ми надалі уникнемо болісних енергетичних дисбалансів.
Один з факторів ризику – занадто висока потужність середньої прибудинкової СЕС в Україні. У Великобританії цей показник не перевищує 10 кВт. У нас же він – більше 20 кВт. Такий рівень розмиває філософію і сутність мікрогенераціі. Вона трансформується на бізнес, втрачаючи акценти на енергетичній самодостатності домогосподарств і безпеки країни.
Є сенс законодавчо стимулювати приватні домогосподарства встановлювати «сонячні дахи» потужністю до 5-7 кВт. Цього рівня досить, аби забезпечити потреби середньої родини та розвантажити мережу в час пікових навантажень. Приміром, активність СЕС – гарна підмога влітку, коли мережа перевантажена кондиціонерами, або при перших похолодання, коли люди обігрівають помешкання конвекторами.
Більш потужні СЕС – до 30 кВт – доцільні для дрібного і середнього бізнесу, скажімо, для хлібопекарень або фермерських господарств. Там часто потребується потужність, на яку не розраховані технічні умови існуючих мереж. У цих випадках мікрогенерація є більш раціональним рішенням, аніж зміна техумов.
Друге вузьке місце мікрогенераціі – її нерівномірне поширення територією країни. Встановлення малої СЕС у нас частіше розглядають як можливість заробити на продажу енергії, аніж використати її для власних потреб. Тож «сонячні дахи» активніше обладнують у регіонах із активною інсоляцією, без урахування щільності населення і концентрації промислового потенціалу.
В результаті найбільшу кількість домашніх панелей побудували на Тернопільщині, Івано-Франківщині та Херсонщині, де великих підприємств значно менше, ніж, приміром, у Краматорську чи Харкові. А в цілому більше 60% станцій альтернативної енергетики розташовані в п'яти областях південного сходу України – Одеській, Миколаївській, Херсонській, Дніпропетровській і Запорізькій.
Однією з причин дисбалансу є в цілому правильний механізм – зелений тариф. Держава за лічильником сплачує виробнику фактично відправлену їм в мережу енергію. А натомість далі сонячні кіловати транспортуються за сотні кілометрів в промислові регіони, гублячись у трансформаторах і проводах.
При цьому збільшується навантаження на регіональні електромережі, відбуваються перекоси у виробництві і постачаннях. Все це впливає на безпечність енергосистеми країни і якість електроенергії. Дисбаланси були б мінімальними при більш раціональному плануванні карти альтернативної енергетики.
Ще одним важливим елементом енергетичної самодостатності держави є формування інфраструктури розподільної генерації. Її основа – прибудинкові СЕС, з'єднані в мережу із засобами накопичення, зберігання і перетворення. Концепція розподільної генерації передбачає будівництво локальних джерел електроенергії на рівні територіальної громади, поблизу споживачів. Ця потужність може варіюватися від двох-трьох до кількох сотень кВт.
У цьому випадку користувачі не тільки виробляють теплову та електричну енергію для власних потреб, а й направляють надлишки в загальну мережу. Адже вони в більшості випадків зберігають доступ до загальної мережі. І таким чином забезпечують енергетичний баланс селища або міста. А це в результаті – вища якість життя, інвестиційний потенціал і можливості розвитку територій.
