У світлі проголошеної боротьби з олігархами доцільним вбачається відійти від психо-емоційної реакції такої ініціативи до "сухого" і детального аналізу проєкта.
02 червня цього року Президентом України як невідкладний внесено до парламенту проєкт Закону про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів) законопроєкт про оліхархів
Ця подія була сприйнята експертним середовищем та суспільством достатньо по-різному. Ми ж маємо виходити з наступної ідеї: боротьба з олігархатом є правильною місією, яка має бути реалізована в демократичному суспільстві.
При цьому слід також врахувати, що даний законопроєкт, за словами Міністра юстиції Дениса Малюськи, є українським ноу-хау, оскільки жодна країна світу не послуговується таким законом Міністр юстиції про законопроєкт
Хто ж такий олігарх?
Напевно, кожен для себе зможе відповісти на це питання і надати своє визначення, вкладаючи в це поняття своєрідний зміст та родові ознаки.
Проте, точність визначень та уніфіковане їх тлумачення мають велике значення для законотворця та суб'єктів правозастосування.
До прикладу, за даними Oxford Lenguages олігархом є представник монополістичного капіталу. Саме таким визначення оперують в більшості випадків.
Український законодавець пропонує суспільству розуміти олігархом особу, яка має значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (стаття 2 законопроєкту).
При цьому більш детальне розкриття цього поняття законодавцем здійснюється через перерахування загальних (родових) ознак такої фізичної особи:
- бере участь у політичному житті;
- має значний вплив на засоби масової інформації;
- є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) суб'єкта господарювання, який на день введення в дію цього Закону є суб'єктом природних монополій або займає монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному товарному ринку відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" та протягом одного року поспіль підтримує або посилює це становище;
- підтверджена вартість активів особи (та осіб, бенефіціаром яких вона є) перевищує один мільйон прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року (частина 1 статті 2 проєкта).
Особливу увагу привертає той факт, що в назві статті 2 проєкту застосовується поняття особи (якою є як фізична, так і юридична особа), при цьому вже частина 1 цієї ж статті звужує коло осіб лише до фізичних осіб, що не досить виправдано з точки зору нормопроєктувальної техніки.
Отож, запропоноване визначення поняття "олігарх" є значно ширшим, аніж загальноприйняте світове, та послуговується великою кількістю недостатньо виправданих критеріїв.
Яка ж мета законопроєкта та її співвідношення з ознаками олігарха?
Його метою є подолання конфлікту інтересів, викликаного злиттям політиків, медіа та великого бізнесу, забезпечення національної безпеки України у економічній, політичній та інформаційній сферах, захисту демократії, забезпечення державного суверенітету та уникнення випадків маніпулювання свідомістю громадян умисно спотвореною інформацією задля отримання доступу до ресурсів, належних на праві власності Українському народові (преамбула законопроєкта).
Звичайно, така мета не може не викликати в суспільстві позитивних емоцій та сприйняття як єдино можливого механізму забезпечення національної безпеки.
Проте, а якщо проаналізувати глибше?
Принагідно нагадаємо, що профільним законодавчим актом у сфері забезпечення національної безпеки є однойменний Закон "Про національну безпеку України" закон
Саме цей закон визначає, що загрозами національній безпеці України є явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону).
Загрози ж національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України (частина 5 статті 3 Закону).
Йдемо далі за логікою і звертаємось до Стратегії національної безпеки України, яка затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 року № 392/2020 Стратегія
За результатами аналізу Стратегії приходимо до несподіваного висновку: остання не розглядає як загрозу національній безпеці сам факт наявності значного впливу на засоби масової інформації як ознаку олігарха. Такою загрозою може бути лише дезінформація в засобах масової інформації, яка може бути вчинена, очевидно, і без будь-якого впливу з боку особи, яка визнається олігархом.
Що ж стосується національних інтересів України, то ними є життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян (пункт десятий частини 1 статті 1 Закону).
Вбачається, що навряд чи може загрожувати національним інтересам України сам факт володіння певними статками будь-якою особою чи вплив на засоби масової інформації (без створення відповідних загроз).
Отож, на даний час вбачається, що запропонований Президентом законопроєкт є більш політично доцільним рішенням, аніж механізмом забезпечення національної безпеки країни, оскільки навіть його формулювання і певні ознаки не визначені національною безпековою доктриною як загрози.
При цьому на окреме дослідження заслуговують інші ознаки визначення оліхарха, механізм його визнання таким, сама необхідність (обґрунтованість) з точки зору правової теорії для прийняття подібного закону, але про це поговоримо згодом.
