За останнє десятиліття осмислення гендерної рівності дещо змінилось.
За останнє десятиліття осмислення гендерної рівності дещо змінилось: дискримінація та насильство набули публічного висвітлення, зростає участь жінок в ухваленні суспільно важливих рішень, Україна приєдналась до “Партнерства Біарріц”. Утім жінки продовжують зазнавати проявів нетерпимості, зокрема в політичній сфері. Напередодні виборів депутатів та депутаток місцевих рад саме час продовжити дискурс задля підтримки жінок-кандидаток.
Згідно з дослідженням громадської думки, яке провів Національний Демократичний Інститут, 66% українців прагнуть більшої рівності жінок та чоловіків у політичному житті. Чому ж рівне представництво жінок та чоловіків у політиці настільки важливе? Та чому жінки в Україні здебільшого вагаються, чи варто брати участь у прийдешніх виборах, попри 40-відсоткові гендерні квоти?
Коли жінка йде в політику перші, хто ставить їй перепони – це ті, хто мали б допомагати, – її найближче коло спілкування. Часто чоловік в сім’ї не сприймає свою жінку як політикиню. Він не хоче брати на себе частину домашніх обов’язків та соціальну відповідальність перед іншими чоловіками, мовляв, твоя жінка відома, сильна, заробляє більше. Одна з причин – стереотипні уявлення суспільства щодо гендерних ролей, які впливають на сприйняття жінок загалом та в політичному житті країни зокрема.
Далі жінка, йдучи в політику чи державне управління, зіштовхується з тим, що їй доводиться боротися з колегами, які теж не хочуть, аби вона була успішною. Друзі, партнери, виборці подекуди просто не готові сприймати жінок в політиці – мислять стереотипно, а, можливо, навіть бояться рівної та чесної конкуренції.
Про нерівність у Кабміні та парламенті
Особливо видно нерівність підходів у нашому Кабміні та парламенті, коли тотальна більшість відповідальних посад у політиці та держуправлінні надається саме чоловікам. Чоловіки створили в політиці закритий клуб, куди майже не пускають жінок. Окремі винятки зазвичай працюють на підтвердження загального правила, тому що жінки були змушені діяти за “чоловічими сценаріями”.
Якби наш парламент чи Кабмін хоча би наблизилися до паритетної рівності у гендерному питанні, їхня ефективність могла би збільшитися в кілька разів. Для прикладу, можна поглянути на парламенти і уряди країн Скандинавії, які сьогодні є одними із найбільш показових. У цих країн не тільки рівень життя набагато вищий, а також і рівень щастя, про що свідчать рейтинг щасливих країн від The Earth institute та ООН. Звісно, питання не тільки в гендері, але і в рівності також.
Що може зробити кожен чоловік? Мені здається, що ця проблема, окрім ментального та поведінкового характеру, має ще глибинне культурне та освітнє коріння. Для прикладу, наші жінки в літературі, героїчному епосі представлені виключно як дружини, в піснях вони часто оспівуються як берегині. Але жодного слова немає про незалежні і сильні образи жінок, які й сьогодні пішли на фронт захищати країну, чи в топі Forbеs демонструють, що бізнес-лідерство можливе.
Українська жінка – це про право бути собою, демонструвати свою самобутність, незалежно від того, хто твій батько, чоловік чи партнер.
Впевнений, що українські чоловіки подолають стійкі стереотипи про розподіл ролей у суспільстві, і система освіти та медіа цьому сприятимуть. Для цього нам, чоловікам, мало бути толерантними, свідомими та сильними. Нам потрібно бути проактивними феміністами. І тоді ми зможемо гармонізувати суспільство та наблизитися до рівності як глобального тренду. Усі отримають однакові можливості та змогу реалізувати свій потенціал незалежно від суспільних стереотипів. У цьому – велика цінність демократичного розвитку.
Усім жінкам, які вирішили балотуватися на місцевих виборах, кажу – #уполітикунеодна.
"Йдеш у політику не одна" – це проєкт, покликаний продемонструвати підтримку політикиням: тим, котрі лише розпочинають кар'єру і тим, хто вже має досвід. Приєднатися до хвилі підтримки можна на сайті: neodna.org.ua. А також у соцмережах проєкту: neodna.org.ua з #уполітикунеодна.
