Вакцинуватися не можна помилувати

Де знаходиться грань між «маю право» та «зобов’язаний» вакцинуватися? Що каже чинне законодавство з цього приводу?

Чергова хвиля COVID-19 очікується вже восени. Триває масова вакцинація, проте загальна кількість вакцинованих осіб, нажаль, настільки мала, що виникають цілком розумні побоювання високого сплеску захворюваності. Але замість того, щоб підвищувати свідомість громадян стосовно важливості щеплення та усіляко заохочувати населення до добровільної вакцинації без здійснення адміністративного тиску, на місцях вже проростають зачатки справжнього «вакцинного фашизму». Так, наприклад, у Дніпрі вже зобов'язали вакцинуватися проти коронавірусу працівників виконавчих органів, комунальних підприємств, установ, закладів міської ради, про що безпосередньо мер міста досить емоційно повідомив на своїй особистій сторінці у Фейсбук:

(посилання на публікацію: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=4212513992163799&id=100002157183088).

Такі радикальні настрої на тему «вакцинуйся або звільняйся» також підхоплюються і іншими державними та комунальними установами – поки що неофіційно, або на рівні чуток у соціальних мережах. І якщо частина населення готова вакцинуватися через таку своєрідну «нагайку», то інша частина – боїться залишитися без роботи та засобів для існування, через адміністративний тиск та залякування з боку керівництва.

Тож де проходить ця грань між «маю право» та «зобов’язаний» вакцинуватися? Що про це каже чинне законодавство?

ПАРЄ (один з основних статутних органів Ради Європи, до якої Україна приєдналася ще у 1995 році) своєю Резолюцією № 2361 закликала країни співпрацювати з метою забезпечення рівного доступу до вакцин проти Covid-19 і уникати дискримінації з цих питань. Так, ПАРЄ вказала на необхідність забезпечити інформування громадян про те, що вакцинація не є обов'язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску з метою змусити таку особу вакцинуватися, якщо особа сама того не побажає (пп. 7.3.1. п. 7 Резолюціі). Крім того, ПАРЄ наголошує на необхідності забезпечення недискримінації осіб які пройшли вакцинацію як через можливий ризик для здоров'я, так і через небажання вакцинуватися (пп. 7.3.2 п. 7 Резолюції).

Що каже українське законодавство? Законодавство (зокрема, ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб») містить вичерпний перелік профілактичних щеплень, які є обов’язковими та включаються до календаря щеплень. До них відносяться щеплення проти:

• дифтерії;
• кашлюка;
• кору;
• поліомієліту;
• правця;
• туберкульозу.

Щодо інших інфекційних хвороб - законодавчо допускається обов’язковість щеплення проти інших хвороб, але у таких випадках:

- щеплення працівників окремих професій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними відповідних інфекційних хвороб. Перелік таких професій повинен встановлювати МОЗ, але наразі такий перелік - відсутній.

- у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах - за епідемічними показаннями, тобто за Рішенням головного державного санітарного лікаря України або головних державних санітарних лікарів міст, областей, центральних органів виконавчої влади. Наразі такі рішення також відсутні.

Національна технічна група експертів з питань імунопрофілактики (НТГЕІ) у березні цього року опублікувала Позицію (офіційну заяву) «Щодо рекомендації МОЗ України стосовно окремих питань вакцинації проти COVID-19 в Україні». Зокрема, у цьому документі підняли питання визначення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Так було наголошено, що на даному етапі вакцинація проти COVID-19 в Україні є добровільною, але не обов’язковою. В дорожній карті з впровадження вакцини від COVID-19 (яка затверджена Наказом МОЗ України №213 від 09.02.2021) вказується: “Вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп”. Також НТГЕІ загострило увагу на недопустимості відсторонення медичних працівників від роботи через відсутність щеплення та недопустимість позбавлення від страхових виплат у разі настання страхового випадку (наприклад, якщо невакцинований медичний працівник захворіє на COVID-19).

Чи зобов’язаний працівник повідомляти свого роботодавця про наявність або відсутність в нього щеплення проти COVID-19?

Сьогодні навіть від працівників у галузі медицини можна почути таку думку, що інформація про щеплення - не становить інформацію про стан здоров’я пацієнта, а отже, не є медичною таємницею і може безперешкодно розкриватися ти витребовуватися будь-ким в будь-яких цілях. Але в дійсності, це далеко не так.

Право на нерозголошення конфіденційної інформації про людину гарантується Конституцією України (статті 32 (ч. 2), 34 (ч. 3). Право на медичну таємницю закріплене в ЗУ «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (статті 39 (ч. 2, 5), 39-1, 40, 43 (ч. 1)).Окремі аспекти визначені у Сімейному кодексі України (стаття 30), Цивільному кодексі України (статті 285 (ч. 2, 4), 286), Кримінальному кодексі України (статті 132, 145), ЗУ “Про інформацію” (стаття 21 (ч. 2).

При цьому, хочу звернути увагу, що текст вищезгаданих статей, які містять перелік інформації, що становить медичну таємницю, є значно вужчим за їх реальний зміст. Тобто, перелік інформації, що становить медичну таємницю не є вичерпним та може охоплюватися різними категоріями, передбаченими законодавством. Наприклад, наявність щеплення (яке є медичною маніпуляцією за якою особа звертається до медичного закладу та, відповідно, набуває статусу пацієнта) – також становить медичну таємницю, оскільки містить і інформацію про стан здоров’я, і факт звернення за медичною допомогою/послугою, тощо.

Деталізовану інформацію про стан вашого здоров’я (не тільки про діагноз та методи лікування, а взагалі) не мають права вимагати за місцем роботи чи навчання (ст. 286 ЦК України). І хоча законодавство містить виключення з цього правила (перелік інформації, яка за певних обставин може бути розголошена лікарем) - інформація про наявність/відсутність щеплення від СOVID-19 до таких виключень не належить. Таким чином, ви самостійно на власний розсуд вирішуєте кому, як і в якому обсязі надавати або не надавати інформацію про наявність/відсутність у вас щеплень. Будь який примус щодо надання такої інформації по при вашу особисту волю - є незаконним.

За яких умов здійснення щеплення від COVID-19 стане обов’язковим?

• Наявність Рішення головного державного санітарного лікаря України про обов’язковість щеплення COVID-19 (на даний момент таке рішення відсутнє);
• Внесення щеплення від COVID-19 до календаря щеплень та включення його до переліку обов’язкових щеплень (на даний момент це не здійснено);
• Наявність затвердженого МОЗом переліку професій, пов’язаних з ризиком розповсюдження COVID-19 (на даний момент, такий перелік відсутній).

Загальний висновок

Вакцинація проти COVID-19 повинна проводиться на добровільних засадах без застосування будь-яких санкцій/обмежень для осіб, які відмовилися від неї незалежно від причин такої відмови. Будь-який тиск, примушення, дискримінація з цих питань є порушенням прав людини та з юридичної точки зору має гарні перспективи для позитивного результату оскарження зазначених незаконних дій та притягнення винних осіб до відповідальності.

Особиста думка

Для підвищення кількості вакцинованих осіб, було б краще продовжувати тактику заохочення тих, хто зробив щеплення та усілякого сприяння особам у цьому, а не тактику примусу, обмежень та залякування. Відповідна поведінка з боку публічних осіб (особливо тих, хто наділений владними повноваженнями) провокує дестабілізацію суспільного порядку, підвищує соціальну напругу та не вирішує проблему розповсюдження хвороби, тимпаче не збільшує кількість бажаючих вакцинуватися. Відсторонення осіб від роботи через відсутність щеплення (з урахуванням того, що зазначені дії станом на сьогодні є незаконними) - неодмінно призведе до кадрового дефіциту. Забезпечення роботодавцями можливості проходження невакцинованими працівниками ПЛР-тестування на робочих місцях (з подальшим тимчасовою ізоляцією тих, хто отримав позитивний результат тесту) - законний та більш соціально корисний вихід з ситуації, ніж здіснення тиску на працівників та примушення їх до вакцинації.

Посилання на нормативні документи:

https://moz.gov.ua/golovnij-derzhavnij-sanitarnij-likar-ukraini - Постанови та розпорядження Головного санітарного лікаря України

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#Text – Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12#n335 – Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4004-12#Text - Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»

https://pace.coe.int/en/files/29004/html - Резолюція № 2361 (2021) Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» (англійською мовою)

https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14#Text – Календар профілактичних щеплень в Україні

https://www.phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/2021.03.16_Pozytsia_NTGEI_09.03.2021.pdf - Позиція НТГЕІ (офіційна заява) щодо рекомендації МОЗ України стосовно окремих питань вакцинації проти COVID-19 в Україні.