Право банку розірвати ділові відносини з клієнтом

Протягом останніх декількох років банки масово закривають рахунки клієнтам в односторонньому порядку. Основна підстава - встановлення клієнту неприйнятно високого ризику.

Чинне законодавство передбачає, що банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 1075 ЦК України). 

Далі звертаємось до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Даним Законом визначено, що критерії ризиків визначаються банками самостійно з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених Національним Банком України.

Банк зобов’язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

• неможливості виконувати визначені обов’язки або мінімізувати виявлені ризики, пов’язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

• наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

Банки також зобов'язані розробити власні Програми управління комплаєнс-ризиком фінансового моніторингу, що містить критерії встановлення неприйнятно високого ризику, наявність якої передбачена Положенням про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 417 від 26 червня 2015 р.

Дані норми є досить оціночними і дають занадто широкі повноваження банкам (встановлювати критерії ризиків, контролювати фінансові операції клієнтів) та не конкретизують "підозрілість" діяльності клієнтів. Також судова практика свідчить, що зазвичай банки не розробляють власні програми управління комплаєнс-ризиком, а діють на власний розсуд. 

Окрім того, в силу вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації доходів банки наділені правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в т.ч. шляхом розірвання договорів. І даним правом банки досить часто зловживають. При цьому право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених Законом обставин. Дана правова позиція неодноразово викладалася Верховним Судом у постановах, зокрема від 29.04.2020 у справі №910/3245/19, від 05.03.2020 у справі №910/7161/19, від 25.04.2019 у справі №910/1555/18, від 16.10.2018 у справі №910/21320/17 та інші.

Окремо варто зазначити щодо суб'єктивного чинника, який впливає на масовість розірвання ділових відносин банками. Відповідальність за неналежну організацію та проведення первинного фінансового моніторингу несе керівник банку, а також відповідальний працівник. Як наслідок, оскільки керівник та відповідальна особа банку несуть персональну відповідальність, даним особам банків "безпечніше" розірвати ділові відносини з клієнтом, аніж нести відповідальність за неналежний фінансовий моніторинг.

Отже, недосконалість законодавства в даній сфері призводить до зловживань зі сторони банків щодо клієнтів, а також сприяє зменшенню безготівкової форми розрахунків серед населення та підприємців. Натомість банки зобов'язані приймати рішення про присвоєння неприйнятно високого ризику клієнту лише обгрунтовано, а не на власний розсуд без жодних підстав.