Гоголь би плакав

Як Вища кваліфкомісія суддів зрікається Верховного Суду.

- Пані Чижик, так ви ж не юрист! - відреагував на мою репліку член Вищої кваліфкомісії суддів Андрій Василенко під час однієї з зустрічей. Мій диплом магістра права заплакав десь у мене вдома серед іншої макулатури. Але сперечатись з кандидатом юридичних наук Андрієм Володимировичем Василенком я не стала.

Ця наша зустріч відбулась в рамках так званої медіації між Громадською радою доброчесності і Вищою кваліфкомісією суддів. Якщо коротко, то в грудні 2017-го тишком-нишком ВККС внесла зміни до власного Регламенту, де визначила, як має працювати ГРД. Нові правила дуже ускладнили участь ГРД в кваліфікаційному оцінюванні суддів, а в умовах проведення по 60 співбесід на день ці правила стали невиконуваними взагалі. Аби привернути увагу суддів, Парламенту та суспільства члени ГРД призупинили свою участь в процесі оцінювання суддів, але зробили помилку, давши себе втягти в безкінечні і, врешті, безрезультатні переговори з ВККС.

Одразу після виходу з процесу оцінювання координатор ГРД Віталій Титич подав позов щодо незаконності нової редакції Регламенту у Верховний Суд. Епопея в суді тривала півроку - то суд з’ясовував статус Титича як позивача, то залучав решту членів ГРД, то  давав час усім миритись. Врешті, це тривало так довго, а ВККС в процесі вела себе так нахабно, що навіть суддям Верховного Суду стало ясно, що усі ці зміни в Регламент не задля добра суддів на кваліфоцінюванні.

Тому у вересні Касаційний адміністративний суд визнав незаконними і протиправними більшість оскаржуваних змін до Регламенту комісії. Звісно, ВККС це рішення не визнала і подала апеляційну скаргу.

І тут виявилось найсумніше, таке, що навіть мені з моїм юридичним дипломом збагнути складно. Скарга ВККС написана на 18-ти сторінках. Але це не 18 сторінок нудних юридичних аргументів для знаходження істини в питанні, чи мала ВККС право обмежувати роботу ГРД. Усі 18 сторінок цього документа - який, я відчуваю, писали по черзі одразу кілька членів комісії, -  це твір на тему “Який поганий Верховний Суд”.

“Касаційний адміністративний суд не обтяжував себе визначенням всупереч яких повноважень наданих законом діяла комісія при внесенні змін до Регламенту Комісії”.

“Суд, який мав би керуватися принципом верховенства права, …”

“Колегія лише послалась на відсутність прямої норми закону, як на презумпцію правоти діяльності ГРД, що вчерговий раз свідчить про односторонність процесу”.

В цьому сповненому гнівом документі де-не-де трапляються посилання на якісь норми закону і загалом на здоровий глузд. Решта - це докори, скарги, а між рядками - і прокльони на адресу суддів Верховного Суду. Суду, який рік тому сформувала на конкурсі ця сама ВККС.

Що ж виходить - що за рік ці судді втратили професійність, а заразом і доброчесність? Або ВККС очікувала більшої лояльності від них? Чи в цій дискусії із змінами до Регламенту у ВККС не може бути інших аргументів, крім докорів, обурень і прокльонів?

Не треба мати юридичний диплом, аби розуміти, що стаття 19 Конституції  ставить ВККС у дуже чіткі рамки, і якщо у законі не написано, зі скількох сторінок має складатись висновок ГРД, то і ВККС не може встановлювати цю кількість сторінок для ГРД, а тим паче, ігнорувати висновки, які цим вимогам не відповідають.

Джерело: Юридична газета

25 червня до участі в нашій фаховій і не дуже дискусії долучиться Велика Палата. Ціна питання - ціле кваліфікаційне оцінювання суддів і залишки репутації ВККС. І здається мені, що заради цього Велика Палата може пожертвувати навіть Конституцією.

До слова, пан Василенко, який, схоже, є одним зі співавторів апеляційнї скарги ВККС, тепер підписує свої тексти як член Вищої ради правосуддя. Але то вже зовсім інша історія.