Скасування арешту майна в рамках кримінального провадження

Хочу поділитися з колегами обставинами однієї справи, де в рамках кримінального провадження відбулося скасування арешту майна.

У рамках кримінального провадження за статтею 212 ККУ стосовно ухилення від сплати податків юридичною особою, детектив БЕБ подав клопотання про накладення арешту на все нерухоме майно, яке належало директору цього підприємства.

Задовольняючи клопотання детектива, слідчий суддя, посилаючись на положення ст.170 КПК України, вказав на необхідність збереження зазначеного майна з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди (цивільного позову), стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Було накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування майном, належним на праві приватної власності директору товариства.

Стороною захисту була подана апеляційна скарга, в якій ми вказали на наступне:

• відсутній будь який позов про відшкодування спричинених злочином збитків,
• стягнення ПДВ з юридичної особи можливе виключно шляхом винесення ППР відповідним структурним підрозділом ДПС України (цю позицію неодноразово обговорювала юридична спільнота, в тому числі на останньому форумі ІІ White-collar crime),
• директор/засновник товариства не може бути відповідачем по справі, оскільки він не є вигодонабувачем; відповідачем має бути саме суб’єкт господарювання.

Відповідно до вимог ст.ст. 94, 132, 173 КПК України слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Також ми зазначили, що складська нерухомість, на яку накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування, використовуєтся у господарській діяльності. 

Заборона саме користування таким майном призведе до колапсу господарської діяльності, що є кричущим порушенням прав, перешкоджанням законній підприємницькій діяльності та прямим тиском на бізнес.

 В ухвалі апеляційного суду, якою апеляційна скарга задоволена в повному обсязі, вказано наступне: «Погашення податкового боргу (несплаченої суми узгодженого грошового зобов’язання), забезпечується шляхом стягнення коштів та реалізації майна виключно тієї юридичної особи, яка допустила таку заборгованість».

Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобовʼязаннями усім належним їй майном. Учасники (засновники) юридичної особи не відповідають за зобовʼязаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобовʼязаннями її учасника (засновника),

Враховуючи, що підозрюваний не являється належним відповідачем за цивільним позовом у даному кримінальному провадженні, відсутні підстави для накладення арешту на майно, яке є його приватною власністю, з метою забезпечення відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди (цивільного позову).

Цікавинкою цієї справи була окрема думка одного з суддів: «Слідчий суддя правомірно та обґрунтовано наклав арешт на зазначене в ухвалі майно, але тільки в частині заборони та розпорядження.

Разом з тим, в частині заборони користування майном ухвала слідчого судді підлягала скасуванню, оскільки така заборона перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності товариства і таке обмеження права власника не є співрозмірним завданням кримінального провадження».