Оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії

Правова та законодавчо закріплена можливість оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії.

 12.04.2017 р. Верховним судом України у справі  № 21-3830а16   досліджено питання щодо право оскарження нормативно-правового акту індивідуальної дії, а також суб’єктами правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Суд вказав, що завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що  кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до частини другої статті 171 КАС право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.

Таке ж правило має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії.

Зокрема в рішенні Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року  № 2-зп (справа 3/35-313)   передбачено, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Право на захист   – це самостійне суб’єктивне право, яке з’являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Зі змісту наведеного можна зробити висновок, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати (породжують) права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їх дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта, а відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги та приписи.

Тобто, відмінною ознакою дій суб'єкта владних повноважень є наявність в них змісту управління особою, здійснення щодо неї влади, шляхом впливу на її права і обов'язки.

Наведені висновки, також, узгоджуються з позицією Верховного Суду України, викладеною в листі від 26 грудня 2005 року  № 3.2.-2005  (Науковий висновок від 12.02.2016 р. з висловленням  правової позиції щодо юрисдикції справи № 800/362/15 за позовом Мосійчука І.В. до Верховної Ради України). 

Отже, як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2010 р. за  N 781/11/13-10 нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та  юридичних), яких  вони стосуються.  Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами,  безпосередні права,  свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного суду України від 28 лютого 2017 року у справі  № 21-3829а16.