Витребування майна, яке вибуло з володіння власника за рішенням суду

Відповідно до частини першої статті388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не малаправо його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовіснийнабувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщомайно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибулоз володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньоїволі іншим шляхом.

За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіннявласника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але вподальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника позайого волею.

Вищевказане підтверджується постановами Верховного СудуУкраїни від 16 квітня 2014 року (справа №6-146цс13), 28 січня 2015 року (справа № 6-218цс14), 24червня 2015 року (справа  №6-251цс15) в яких міститься правовий висновок,що за змістом частини першої статті 388 ЦК України майно,яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цьогомайна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіннявласника поза його волею, і власник майна вправі витребувати його віддобросовісного набувача.

Між тим, Верховний Суд України у постанові від 11 лютого2015 року (справа № 6-1цс15) виклав правовий висновок про те, що відповідно до статей330, 388 ЦК України майно, яке було предметом судового розгляду про визнанняіпотечного договору дійсним та за рішенням суду право власності визнано заіншою особою, проте дійсний власник не бувстороною зазначеного правочину, не був учасником судового розгляду і майновідчужено поза волею власника, то право власності на майно не набуваєтьсядобросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і неприпиняється із втратою ним цього майна.

ВАЖЛИВО: Проте, виходячи з положень статті 387 Цивільного кодексуУкраїни, віндікація застосовується тоді, коли у власника зберігається правовласності, але він не може його здійснювати, оскільки річ вибула із йоговолодіння і перебуває у неправомірному (незаконному) володінні іншої особи.

Тобто, віндикаційний позов - це позов неволодіючого власникадо незаконно володіючої майном особи з метою відновлення порушеного володінняріччю шляхом вилучення її у натурі.

Отже, суб'єктом таких вимог може бути тільки власник, аоб'єктом виступає об'єкт матеріального світу, конкретно та індивідуально визначенаріч.

Верховний Суд України у свой правовiй позицiї, щовисловлена у справi № 6-3090цс15,вказує, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносинречово-правового характеру, зокрема якщо між власником іволодільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця нена підставі укладеного з власником договору.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власникоммайна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явленнявіндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав,передбачених ст. ст. 387 та 388 ЦК України.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, судиповинні мати на увазі, що в позові про витребування майна може бути відмовленолише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розглядуспорів про витребування майна мають встановити всі юридичні факти, яківизначені статтями 387 та 388 ЦК України, зокрема: 1) чи набуто майно звідповідних правових підстав; 2) чи є підстави набуття майна законними; 3) чи єнабувач майна добросовісним набувачем тощо.

Наведена правова позиція висловлена у постанові ВерховногоСуду України від 17.12.2014 року у справі №6-140цс14.

Разом з тим, згідно зі статтею 256 ЦК України позовнадавність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою прозахист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у трироки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п’ятої статті 261ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідаласяабо могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із частинами третьою, четвертою статті267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони успорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, прозастосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

За положенням частини першої статті 261 ЦК України перебігпозовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів яксуб’єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушенняправ і законних інтересів.

ВАЖЛИВО: Проте з урахуваннямособливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності можебути пов’язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

Більше того, згідно правової позиції Верховного СудуУкраїни, викладеній у постановах від 10.06.2015 у справі № 6-449цс15 та від 24.06.2015 у справі № 3-231гс15 якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жоднихправових наслідків з моменту його ухвалення.

ВИСНОВОК:  у разі скасування судового рішення, на підставіякого набуто право власності на майно, перебіг позовної давності починається змоменту скасування такого судового рішення (ПостановаВерховного суду України від 29.03.2017 р. у справі  № 6-866цс16)