Влада не розуміє потенціалу громадських організацій

Займаючись громадською діяльністю та підтримуючи ініціативи жителів Ірпінського регіону через свій іменний фонд, мені неодноразово доводилося стикатися з байдужістю чи навіть настороженістю чиновників.

Займаючись громадською діяльністю та підтримуючиініціативи жителів Ірпінського регіону через свій іменний фонд, менінеодноразово доводилося стикатися з байдужістю чи навіть настороженістючиновників. Здавалося б робимо добрі справи для всіх, але щоб переконати в їхнеобхідності часом доводиться пробивати адміністративний мур. Це ще однепідтвердження того, що в Україні держава — окремо, а громадськість — окремо. Всилу різних причин майже відсутня традиція взаємодії між ними.

В багатьох випадках навіть більше — громадськіорганізації за визначенням сприймаються як такі, що опонують владі. Хоч критикаабо кампанії з їхнього боку спрямовані на вирішення важливих проблем місцевогочи національного значення. Чиновники ж вбачають у них наступ на свої інтереси.

Культура співпраці між державою та громадськимсектором в Україні відсутня, заявила нещодавно співзасновниця руху “Чесно”Світлана Заліщук. І додала, що громадські організації не повинні виконуватипротестну функцію, як це переважно відбувається зараз, а покликані працювати напозитивні зміни. З цією тезою можна абсолютно погодитись. Але це вже питанняпсихології політиків та корумпованості державної машини, яка, в підсумку, майжене фінансує діяльність громадських об’єднань, не спрощує юридичні правила щодоїхньої реєстрації, тому що в цьому не зацікавлена.

Як наслідок, маємо неприглядну картину. Згіднозі статистикою, оприлюдненою Національним інститутом стратегічних досліджень,зі 130-ти тисяч неурядових організацій в Україні системно працюють лише 8-9%.Журнал “Тиждень” також наводить результати дослідження Інституту соціологіїНАНУ України, згідно з якими 80% українців не є членами жодної з громадськихорганізацій.

Якщо б ми подивилися на подібні дані стосовнобільшості європейських країн, то побачили б дзеркальні цифри — не секрет, щотам у громадському житті в тій чи іншій формі бере участь 80-90% населення. Чине тому рівень та якість життя в них незрівнянно вищі, ніж в Україні?

По суті ж, громадськість та влада є не тількипартнерами, а частинами одного цілого – суспільства, яке намагаєтьсярозв’язувати, приміром, питання прозорості бюджетних витрат, або облаштуванняпандусів для інвалідів. Виникнення такого симбіозу, існування цілої культуридіалогу і дозволяє європейцям жити комфортно.

Звісно, українцям самим теж треба прокинутисяі активніше йти в громадське життя, вчитися формулювати свої ідеї та правильноописувати проекти. Але разом з тим, держава має проявити свою зацікавленість вцьому. Зокрема, надавати фінансову підтримку та пільги вітчизняним меценатам,що позбавило б необхідності українські організації ставати в чергу дозакордонних грантодавців.

Скажу відверто – сам би з задоволеннямподілився з державою частиною своїх проектів, просто заради того, щоб побачитиреальну допомогу з її боку.

Поки що ж треба констатувати, що потенціалгромадських організацій, який би мав слугувати розвитку країни, у насзалишається недооціненим. І в даному випадку, як кажуть, м’яч на боці влади.