Сміття на вулиці — індикатор стану суспільства

Після закінчення зимового сезону в Україні “в усій красі” проявляється не тільки питання стану доріг, але й ще одна проблема — сміття. Про неї, можливо, не завжди прийнято говорити, проте і сховатися від цієї теми неможливо.

На узбіччах доріг, в дворах багатоповерхівок,в міських парках доводиться бачити купи з пластикових пляшок, використанихупаковок та інших відходів життєдіяльності. Здавалося б — час радіти весні, алетака картина здатна зіпсувати настрій, адже вона яскраво свідчить про те, як миживемо, про те, як ми ставимося до наших міст, до нашої країни в кінці-кінців.

Можна, звичайно, скаржитися на роботукомунальних служб, проте ми самі залишаємо цей непотріб під ногами. А це вжепитання культури, ментальності, якщо хочете. Фраза: “чисто не там, деприбирають, а там, де не смітять”, як завжди, актуальна.

Навряд чи щось подібне побачиш в європейськихкраїнах. Чи то снігу у них випадає менше, чи, що більш справедливо, у людей тамвиховане більш охайне відношення до місця проживання, до довкілля загалом.

Невдовзі ще більше потеплішає, і українціпотягнуться в ліси та на береги річок, щоб відпочити. Особливо — під часвихідних та свят. А вам не прикро потім заходити до лісу і бачити сліди таких“пікників”, розкидані по траві? Найстрашніше, що такий варіант “культури”, чито пак безкультурності, передається і дітям. Тобто, замкнене коло?

Звісно, повинна працювати і держава. Потрібнопопуляризувати відповідний стиль поведінки серед українців, прищеплювати повагудо чистоти в громадських місцях ще змалечку.  Необхідно щоб вистачалона вулицях тих самих сміттєвих баків та урн, і громадських туалетів. Водночас,потрібно прибирати вулиці не лише на маршрутах проїзду владних кортежів, авсюди! Це все так. І напевно нинішній стан країни в цьому відношенні і єнаслідком тієї радянської показушності, якої ми ще не змогли позбутися. За цієюлогікою, якщо начальство не бачить — можна все.

Та, в принципі, держава не взмозі зупинитируку, яка викидає пляшку з вікна машини прямо на дорогу, не в змозіпроконтролювати всі абсолютно території, де перебувають люди. Це все залежитьвід нас, це — наше з вами обличчя.

Припускаю, що свою роль могло б зігратизапровадження штрафів за подібного роду порушення. Причому не символічних, асуттєвих. І, очевидно, що такі рішення теж треба приймати. Хоча в нинішніхумовах залишається небезпека, що штрафи стануть ще одним джерелом корупції.

Тому й треба апелювати зараз головним чином досамих людей, до відчуття їхньої відповідальності. Ну невже самим не противнотак жити?

Зрештою, безлад в політиці, в економіці і,часто, в суспільстві, атмосфера байдужості та взаємного відчуження починаєтьсяз малого — з недбало викинутого недопалка під ноги  зустрічному перехожому.