"Прихований збір", або як ОКУпанти впливають на вартість побутової техніки

Щодо реальних перспектив подорожчання побутової техніки

Останнім часом в інформаційному просторі доволі активно обговорюється проблема збору за приватне копіювання, у тому числі, в контексті ймовірності подорожчання окремих видів побутової техніки^[1].

Нагадаю, що відповідно до ст.23 Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» збір винагороди за приватне копіювання (відтворення в домашніх умовах і в особистих цілях творів і виконань, зафіксованих у фонограмах, відеограмах, а також аудіовізуальних творів) здійснюється з виробників та імпортерів цифрового, аналогового та іншого обладнання і матеріальних носіїв, із застосуванням яких можливо здійснити таке відтворення (більш детально за посиланням^[2]).

На сьогодні перелік обладнання та носіїв, а також відповідні розміри (відсотки) збору з приватного копіювання встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 року №992, та налічує 33 товарні позиції. Наприклад, за флешку треба сплатити 0,75% від митної вартості такого товару,  за мобільний телефон або планшет 0,15%, ноутбуку – 0,2%. При цьому, сам збір сплачується не напряму авторам, а організаціям колективного управління (ОКУ, або ОКУпантам - абревіатура, присвоєна юридичною спільнотою).

Але, відповідно до вищезазначеного Закону нові тарифи (відсотки) вже будуть визначатися не Державою, а організацією колективного управління.

Саме такі тарифи було опубліковано Громадською спілкою «Український музичний альянс», та вони у 3-4 рази вище ніж діючі[3].

В обґрунтування підвищення відсотків, та, як наслідок, вартості техніки,  спілка посилається на досвід інших країн, зокрема, Польщі. При цьому, будь-яких розрахунків з посиланням на конкретні цифри спілкою взагалі не зроблено, хоча Закон чітко вимагає, що тарифи мають бути об’єктивними та обґрунтованими, зокрема, визначені з урахуванням економічної вигоди використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав у господарській діяльності, характеру та обсягів використання об’єктів авторського права і (або) суміжних прав, виду діяльності користувача, фінансово-економічних показників ринку, на якому здійснюється використання зазначених об’єктів (стаття 20).

Для розуміння того, як тарифи за приватне копіювання визначаються у країнах ЄС наведемо декілька прикладів. Так, у Німеччині організацією колективного управління, яка збирає винагороду за приватне копіювання аудіо та відео творів Zentralstelle für private Überspielungsrechte розмір збору встановлюється шляхом переговорів з асоціаціями виробників та імпортерів техніки. Якщо на переговорах не вдається дійти згоди тарифи встановлюються на основі даних дослідження ринку. У Нідерландах такою організацією колективного управління є Stichting de Thuiskopie. Відповідно до закону для ведення переговорів призначається спеціальний орган  - SONT, в якому представлені правовласники, імпортери та виробники техніки. Голова SONT призначається Міністром юстиції і якщо в процесі переговорів сторони не можуть дійти згоди, рішення щодо тарифів приймає Голова. Щорічно у Нідерландах проводиться огляд ринку щодо активності споживачів стосовно приватного копіювання, зокрема, за критеріями: доля копіювання для особистих цілей в інших державах-членах ЄС, доля від ціни продажу товару, прийнятність для громадськості та бажання уникнути адміністративних витрат у виробництві тощо^[4]. У Швеції дохід від кожного продукту ділиться на аудіо і відео копіювання. Щорічно Copyswede доручає компаніям з дослідження ринку проводити опитування на предмет копіювання^[5].

Повертаючись до досвіду Польщі у сфері приватного копіювання, не можна оминути результатами дослідження, яке було проведеного АПІТУ (Асоціація підприємств інформаційних технологій України) у 2020 році. У даному досліджені було зроблено висновок, що за ставками попередніх тарифів за приватне копіювання потенційний обсяг відрахувань оцінюється у 6 млн дол.США (162 млн грн) на рік. При цьому, як з’ясувалося, у Польщі організації колективного управління ніколи не збирали більше 1,5 млн. дол.США зборів за приватне копіювання на рік. Більш того, останні 4 роки систему зборів за приватне копіювання було заблоковано у судовому порядку. Але, головні висновки наступні: ВВП на душу населення (2019) у Польщі дорівнює 15,424 дол.США, а в Україні – 3,918 дол.США, що додатково підтверджує позицію  WIPO щодо необхідності кореляції між рівнем ВВП на душу населення та розміром ставок збору за приватне копіювання у відповідній країні.^[6]

Як бачимо, головним критерієм в процесі переговорів між ОКУ та імпортерами (виробниками) під час визначення тарифів є врахуванням економічної вигоди використання об’єктів авторського права, характеру та обсягів використання таких об’єктів і головне - фінансово-економічних показників ринку. Саме для цього у країнах ЄС проводять відповідні опитування споживачів, завдяки яким є можливість з’ясувати наближені до реальних розміри відрахувань, що повинні сплачуватися авторам.

До яких неочікуваних результатів можуть привести такі опитування дуже наочно показує досвід Іспанії.

Так, свого часу, компанією TNS Technology було проведено дослідження, метою якого було встановити ймовірний розмір шкоди правовласникам за рахунок друку книжок на домашніх багатофункціональних пристроях. За результатами опитування з’ясувалося, що функції принтера використовували 57% всіх опитаних, копіра - 25%, і функції сканера - 18% споживачів. Далі, 93,4% з числа використовували функцію копіра не застосовували її відносно друкованих видань. Решта 6,6% відтворювали на своїх пристроях не тільки книги. Вийшло, що лише 1,65% всіх копій, створюваних в домашніх умовах на пристроях, виготовлені з будь-яких книг. Опитування 5700 користувачів показало, що в середньому в місяць вони друкують 10 сторінок копій (будь-яких матеріалів).

Висновки даного дослідження показали, що ставка збору приблизно у 85 разів перевищує логічно обґрунтований розмір ймовірно завданої правовласнику шкоди.

Як виявилося, в України спостерігається аналогічна ситуація щодо визначення розміру тарифів, зокрема за приватне копіювання.

Так, у травні 2020 року компанією GfK було проведено масштабне дослідження практики споживання українськими користувачами цифрового контенту, що є об’єктом авторського права.

Однією із цілей дослідження було виявлення відсотку використання так званого «піратського» контенту, зокрема, під час прослуховування або завантаження  музичних творів та відеоконтенту через мережу Інтернет із застосуванням смартфону, ноутбуку, планшету тощо.

За результатами дослідження більшість опитаних користувачів відеоконтенту або музичних творів одночасно використовують і легальні, і піратські ресурси (75% користувачів відеоконтенту та 80% користувачів музичних творів). Лише кожен десятий використовує виключно легальні ресурси. 

Щодо відеоконтенту перегляд фільмів онлайн є головним регулярним способом: 82% щонайменше раз на тиждень дивляться фільми онлайн без скачування файлів. 28% ніколи не скачували файли за останні 6 місяців. Серед опитаних, які завантажують файли, 65% завантажують відео з торрентов і лише 16% завантажують файли з платних платформ.

Щодо музичних творів 83% щонайменше раз на тиждень прослуховують музику онлайн, натомість завантажують файли щонайменше раз на тиждень лише 41%. При цьому, 71% з тих, хто скачує файли, використовує для цього піратські файлообмінники, 29% - торенти. З платних платформ завантажують музику лише 13%.

Таким чином, з урахуванням результатів дослідження, можна зробити висновок, що діючі тарифи за приватне копіювання в Україні у 15 разів перевищують економічно обґрунтовані суми відрахувань. При цьому, якщо ОКУ вдасться встановити свій варіант тарифів у процесі переговорів, то це вже буде перевищення майже у 20 разів.

Щоб зрозуміти, яким чином було виявлено таку велику різницю у 15 разів, треба повернутися до Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Так, стаття 25 Закону України «Про авторське право і суміжні права» дозволяє вільне відтворення творів у особистих цілях, які було попередньо правомірно оприлюднено. Тобто, дія зазначеної норми не розповсюджується на піратський контент. І це зрозуміло  - незаконне розповсюдження (неправомірне опублікування) - це кримінальне правопорушення, яке регулюється статтею 172 КК України та передбачає, що саме Держава зобов’язана забезпечувати захист авторського права і (або) суміжних прав від незаконного розповсюдження творів.

Далі цікавіше. У проекті Закону України «Про авторське право і суміжні права», який опубліковано на веб-сайті Мінекономіки^[7], а саме частиною 4  статті 29 законопроекту встановлюється, що відтворення твору, що було здійснено з копії твору, яка була створена із порушенням авторського права або копії твору, яка була протиправно подана до загального відома з використанням кабелю чи без нього, в тому числі в мережі Інтернет, та (або) інших інтерактивних мережах, таким чином, щоб представники публіки могли отримати доступ до даного об’єкта з місця та у час, обрані ними індивідуально, не є вільним відтворення твору у особистих цілях.

Зазначену норму імплементовано в українському законодавстві з урахуванням положень Директиви №2001/29/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС «Про гармонізацію деяких аспектів авторського права і суміжних прав в інформаційному суспільстві». Керуючись Директивою у законодавстві держав-членів ЄС визнано копіювання законним, тільки якщо легальним було джерело, з якого контент отримано. Тому відтворення нелегальних примірників творів та інших об'єктів, що завантажуються з Інтернету не охоплюється вилученням, передбаченим статтею 5(2)(b) Директиви. У цих країнах копіювання нелегального контенту залишається незаконним, навіть якщо користувач сплатив збір за приватне копіювання.

В Україні, на жаль, склалося ситуація, яка далека від країн ЄС. Так, завдяки «новій» реформі у сфері колективного управління, було створено фактично монопольні організації, які мають однакових власників. Наприклад, дві акредитовані організації колективного управління – КАМП («Коаліція аудіовізуальних і музичних прав») та УМА («Український музичний альянс») мають одно й того самого керівника та однакового співзасновника - ТОВ «Комп Мюзік». На сьогодні, у судовому порядку  оскаржується правомочність складу комісії з акредитації організацій колективного управління з огляду на «конфлікт інтересів членів комісії», які нібито мають стосунок до тих організацій, які були акредитовані^[8], оскаржується правомірність отримання акредитації ГС «Український музичний альянс»^[9] та постанова КМУ від 27 червня 2003 р. №992 (в редакції 2014 року), якою було затверджено тарифи за приватне копіювання (постанову було визнано протиправною та нечинною у суді першої інстанції ^[10]). 

Але, незважаючи на все вищевикладене, організації колективного управління замість того, щоб прислухатись до думки споживачів, виробників, імпортерів та авторів, прийняти  економічно обґрунтовані тарифи, які пропонує ринок, тобто тарифи, які не призведуть до  суттєвого подорожчання побутової техніки, а сплата відрахувань буде здійснюватися вчасно на підставі договору, а не у судовому порядку та лише через дев’ять років^[11], продовжують піклуватися лише за свої «дивіденди», намагаючись за результатами умовних переговорів затвердити такі тарифи, які будуть перевищувати економічно обґрунтовані суми відрахувань майже у 20 разів.

[1] Посилання; Посилання

[2] https://blog.liga.net/user/dterzeman/article/36536

[3] треба зазначити, що «діючі» тарифи було скасовано у судовому порядку (справа №640/13066/19); однією з підстав позову було відсутність економічного обґрунтування розміру відрахувань

[4] цікавим є той факт, що у 2011 році урядом Нідерландів було запропоновано скасувати систему зборів за приватне копіювання. У 2014 році Верховним Судом Нідерландів (Hoge Raad der Nederlanden) було прийнято рішення у справі №12/03239 щодо приватного копіювання, в якому, зокрема зазначалося, що необґрунтованість системи збору може бути причиною відмови від цієї системи в очікуванні нової (європейської) системи.

[5] Посилання

[6] Посилання

[7] Посилання

[8] Посилання

[9] Посилання; Посилання

[10] Посилання

[11] Посилання – суть справи: ОП «Український музичний альянс» у жовтні 2011 року звернулося з позовом про стягнення з ТОВ  «Філіпс Україна» 483076,50 грн. відрахувань (відсотків). Тобто, завдяки «агресивній політиці» ОКУ правовласники (автори) фактично не мали можливості отримати суму винагороди протягом останніх 9 років поки у справі не було прийнято остаточне рішення