У діючому законодавстві України, а саме в Законах України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків» закріплено визначення так званих «позитивних дій».
Позитивні дії – це спеціальні тимчасові заходи, що мають правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, спрямовану на усунення юридичної чи фактичної нерівності у можливостях для особи та/або групи осіб реалізовувати на рівних підставах права і свободи, надані їм Конституцією і законами України.
Одним із різновидів позитивних дії є спеціальні тимчасові заходи, спрямовані на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків реалізовувати рівні права, надані їм Конституцією та законами України. При цьому такі дії не вважаються дискримінацією.
Гендерні або виборчі квоти є яскравим прикладом позитивних зобов’язань держави.
Але положення, що містяться у згаданих законах, за своїм змістом є переважно декларативними: хоча вони і передбачають застосування позитивних дій та забезпечення представництва жінок і чоловіків у виборчих списках, проте не містять конкретних механізмів їх впровадження.
У 2015 році, вперше на законодавчому рівні, в Законі України «Про місцеві вибори» було встановлено так звану «ґендерну квоту» – обмеження щодо кількості представників однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати на місцевих виборах. Так, згідно з ч. 3 ст. 4 цього Закону «представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку».
Крім того, Закон України «Про політичні партії в Україні» було доповнено нормою щодо включення до статуту партії відомостей про «розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати України від партії у загальнодержавному окрузі, кандидатів у депутати місцевих рад в багатомандатних виборчих округах і має становити не менше 30 відсотків загальної кількості кандидатів у виборчому списку».
Проте запроваджені положення відрізнялися суттєвим браком механізму їх виконання. Це підтвердилось також правозастосовною та судовою практикою під час проведення місцевих виборів у 2015 році.
Так, Центральна виборча комісія у своєму Роз’ясненні № 362 від 23 вересня 2015 року зазначила, що недотримання положення Закону України «Про місцеві вибори» щодо представництва осіб однієї статі у виборчих округах не є підставою для відмови в реєстрації кандидатів у депутати у багатомандатному виборчому окрузі з виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад.
Крім того, 30 вересня 2015 року Київським апеляційним адміністративним судом за позовами двох політичних партій щодо оскарження вищезгаданого Роз’яснення Центральної виборчої комісії було прийнято протилежні за змістом рішення: постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2015 року у справах №875/36/15 та №875/37/15. Одна з цих постанов пізніше була оскаржена Центральною виборчою комісією та скасована Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04 жовтня 2015 року у справі № 875/36/15.
Тобто, у зв’язку із ситуацією, що склалась, а саме із відсутністю відповідальності за недотримання ґендерної квоти, дана норма не була виконана усіма політичними партіями. Хоча за оцінками Комітету виборців України вищезгадані зміни до законодавства є в цілому прогресивними.
Враховуючи ухвалену парламентом у першому читанні виборчу реформу, є сподівання, що врешті Україна отримає працююче гендерне квотування. Адже запровадження новели у вигляді обов'язкових гендерних квот та відповідальності за їх недотримання простимулює політичні партії залучати жінок як кандидатів у виборчі списки та в цілому позитивно відобразиться на рівні представництва жінок в українському парламенті.
У підсумку зазначу, що суто формального дотримання ґендерних квот при реєстрації списків кандидатів не достатньо для досягнення реального рівноправ’я жінок і чоловіків у даній сфері суспільних правовідносин. Зрозуміло, що правове регулювання має провідне значення для формування ґендерної культури в українському суспільстві. Проте задля утвердження ґендерного балансу у суспільно-політичному житті необхідно, перш за все, сформувати у правосвідомості громадян адекватні уявлення про ґендерну рівність, шляхи і способи її досягнення.
