Автофотовідеофіксація – порядок на дорогах чи порушення прав людини?

Вже майже рік працюють в країні камери автофіксації порушень ПДР. Коли надходять постанови, хтось із задоволенням сплачує, дехто обурюється, окремі водії вже ведуть запеклу боротьбу у судах.

Вже майже рік працюють в країні камери автофіксації порушень ПДР. Коли надходять постанови, хтось із задоволенням сплачує, розмірковуючи, що зрештою навели порядок, дехто обурюється, що не має змоги посперечатися з поліцейським чи не враховано обставини, а окремі водії вже ведуть запеклу боротьбу у судах. Давайте розберемось, чи все гаразд із цими нововведеннями?

Найрозповсюджена теза – в Європі це працює і в нас має працювати. Дійсно в більшості країн Європи працюють камери автофіксації порушень ПДР. Одначе, в цих країнах Європи законодавство передбачає таку процедуру, а її практична реалізація підтвердила законність конкретними судовими справами. У нас же ситуація інша:

1. 2008 року ВРУ було внесено зміни до КУпАП, які вперше передбачали притягнення до відповідальності власників транспортних засобів за порушення ПДР. Однак, після низки судових справ до Конституційного суду України було подано відповідне подання і вже 2010 року він визнав неконституційною цю норму. Роз’яснення містили таку суть – не можна притягати до відповідальності (зокрема адміністративної) осіб, конкретна вина яких не доведена. Оскільки, камери автоматично фіксують лише факт порушення, при цьому не фіксують порушника, то притягнення до відповідальності власника ТЗ – це порушення презумпції невинуватості.

Незважаючи на закритий гештальт, 2016 року до КУпАП була внесена аналогічна норма про притягнення до відповідальності власників ТЗ з невеличкою зміною, що власник може здійснювати регрес, тобто штраф накладається на нього, але він може надати інформацію щодо дійсного порушника, якщо за кермом був не він. Проблема в тому, що зробити він це може лише після сплати штрафу. Отже, за суттю ситуація не змінена і можна очікувати аналогічного рішення Конституційного суду.

2. Почасти ми чуємо від патрульних поліцейських, що ми маємо право на судове оскарження, якщо вважаємо постанову незаконною. Однак, 2020 року Велика палата Верховного суду відступила від попереднього рішення Верховного суду та ухвалила рішення щодо обов’язкової сплати судового збору при поданні позовної заяви. Парадокс в тому, що розмір судового збору приблизно вдвічі більший аніж найпоширеніший розмір адмінштрафу. А судовий збір апеляції більший за штраф у 10 разів. І вишенькою на торті є 50% знижка при сплаті штрафу у перші 10 днів. Такий стан речей робить звернення до суду абсолютно безглуздою справою, адже простіше і дешевше сплатити, аніж доводити невинуватість. Така диспозиція підриває основи процесу розбудови правової держави, коли реалізуються всі права людини.

3. Що стосується розміру штрафу, Закон передбачає диференційовану систему штрафних санкцій в залежності від ситуації та тяжкості порушення. Автофіксація за фактом завершується винесенням постанови віддалено, а значить без урахування конкретних умов, а також без пояснень водія, що зазвичай є невід’ємним елементом розгляду справи. При цьому практика винесення постанов за результатом автофіксації порушення ПДР свідчить про застосування вилки штрафу від мінімального розміру до максимального за абсолютно ідентичні порушення, звичайно без пояснень водія чи свідків та вивчення обставин.

4. Окрім того, правила дорожнього руху передбачають можливість порушення в «умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян». За таких умов особа не притягується до відповідальності. Однак, автофіксація не спроможна визначати такі випадки, а значить притягнення до відповідальності в такій ситуації відбудеться завідомо з порушенням законодавства, оскільки визначити такі обставини без повноцінного розгляду справи почасти неможливо.

5. Окремою проблемою автофіксації є віддалене винесення постанови. Уявімо, що Ви їздили з Києва до Львова і бачили знаки обмеження швидкості руху, встановленні з порушеннями, а за кілька днів отримали постанову за їх невиконання. В такому випадку Ви навіть не маєте можливості зібрати докази для оскарження постанови в суді, оскільки для цього Вам необхідно їхати кілька сотень кілометрів, щоб зробити фото, що доводять Вашу правоту.

6. І останнє, злісні порушники ПДР встановлюють програми на кшталт WAZE і обережно минають усі камери, стаціонарні поліцейські пости та інші інструменти дорожнього контролю. А от законослухняні водії стають жертвами штрафних санкцій почасти без фактичних порушень і безумовної можливості оскаржити рішення.

7. На цьому тлі 1 січня 2019 року адвокати отримали монополію на представництво фізосіб в судах, що в купі з вищеперерахованим практично зводить нанівець сенс оскарження постанов, винесених за порушення ПДР. Адже сукупні витрати на оскарження на порядок більше ніж сума штрафу.

Такий стан речей створює сумну картину:

- Обмеження конституційних прав громадян на презумпцію невинуватості.

-  Створення конфлікту інтересів, коли поліцейський виступає одночасно і обвинувачем, і суддєю.

- Порушення прав громадян, коли розгляд справи та винесення рішення відбувається віддалено та без участі громадянина щодо якого застосовуються штрафні санкції.

- Обмеження прав громадян на оскарження незаконних рішень шляхом введення судового збору за справами про порушення ПДР.

І особливо парадоксальним є той факт, що розгляд справи і винесення рішення може здійснювати людина без юридичної освіти, більше того, навіть без будь-якої вищої освіти. При цьому до захисту себе в суді громадянин не може залучити захисника-юриста без адвокатського посвідчення.

Почасти ми захоплюємось рівнем довіри до правоохоронних органів в Європі, порядком на їхніх дорогах та законослухняністю їхніх водіїв. Однак, підвалини такого стану речей закладені у суспільному договорі, коли перед Законом рівні усі без виключень, коли поліцейський усвідомлює, що він найнятий суспільством для безпеки останнього, а не для виконання плану винесення постанов, коли суддя творить справедливість, а не наповнює бюджет, коли держава для громадянина, а не громадяни для держави.

І політична наука і HR визначають приблизно однаковий відсоток наявності в суспільстві чи-то в колективі мінімального відсотку драйверів змін – 10%. Лише коли кількість людей заряджених на зміни перевищує 10% з’являється шанс на трансформацію. 

Nota bene. Двічі на день я, як і тисячі киян, минаю Дарницькій міст. Три смуги в один бік. З вересня 2020 року у другій смузі з’явилося три величезні ями. З жовтня до грудня мною було залишено три звернення на гарячу лінію Київського міського голови. Тричі у відповідь я чув, що міст «без балансоутримувача». І лише в четверте, в січні, коли звернувся щодо запису на особистий прийом з цього питання до мера Києва, чудесним чином ями були відремонтовані. Наступного дня після ремонту працівник гарячої лінії бадьорим голосом вже питав мене чи задоволений я результатом? І в приємній розмові повідомив, що протягом 5 місяців панування на мосту ям, з мільйона водіїв на гарячу лінію звернулось лише троє. Чи є шанс на зміни? Щонайменше три шанси на мільйон!