Усама бен Ладен vs Володимир Путін. Як війна в Україні змінює мову

Уявіть ситуацію: терористи «Аль-Каїди» висадили в повітря вежі-близнюки в Нью-Йорку, загинули три тисячі людей, а Джордж Буш-молодший раптово заявив: «Переговори з Усамою бен Ладеном необхідні. Від нього залежить експорт зерна до Європи. Давай тезнайдемо з ним спільну мову».

Американці не постачають пшеницю до ЄС. Та й уявити такий діалог неможливо просто тому, що вбивства через теракт тисяч мирних американців не можливо відкупити жодними грошима чи вигодами. Зло такого масштабу можна зупинити лише силою, що й зробили американці. Оголосивши полювання за терористом номер один, через десять років після подій 9/11 вони знищили його. А от із Путіним, який убив уже понад 5 тисяч мирних жителів України, світова спільнота чомусь веде діалог про пшеницю.

А тепер пригадаємо теракти у Беслані чи театрі «Норд-Ост» на Дубрівці та сотні безвинно загиблих людей. Уявіть, що Путін, який пообіцяв мочити терористів у сортирі, несподівано запропонував би: «А давайте підемо на діалог із Шамілем Басаєвим і спробуємо зрозуміти, чому він чинить масове зло». Неймовірна ситуація, правда? Припустити, що Москва пішла б на компроміси із чеченцями неможливо. Але російські військові розбомбили пологовий будинок і драмтеатр у Маріуполі. Ракети не пощадили ні породіль, ні дітей, ні старих, ні інвалідів, ні домашніх тварин. Проте з Кремлем спілкуються, намагаються зрозуміти його звірячу логіку.

Неймовірно й те, що після звірств нацистської Німеччини країни антигітлерівської коаліції запропонували поговорити з фюрером, зрозуміти його логіку, піти на вчинки. Навіть опис цих сюрреалістичних сцен може зачепити почуття тих, хто постраждав від звірств світових злочинців, а тому одразу прошу пробачення.

Неймовірність цих сцен з минулого не означає, що їм немає місця в теперішньому. Вісь Буча, вісь обстріл вокзалу біля Краматорська, вісь ракетний удар по торговому центру у Кременчуці, а вісь вбивства ракетами 20 мирних українців у Вінниці. Кров, страх, шок, сльози. Що це, як не теракти та злочини проти мирних жителів? Відмінність лише тому, що роль терористів виконує не організація чи групування запеклих головорізів, а ціла держава – Росія. Визнати цей факт непросто, ані ООН, ані Америці, ані всьому цивілізованому світу. До цього світ стикався з державами – спонсорами тероризму, але щоб сама держава вчиняла теракти, мабуть, таке вперше. 

І знову складно уявіть собі сцену: терористи, які напали на редакцію «Шарлі Ебдо» у 2015 році та вбили 12 людей упевнюють, що через теракт спасали цей світ від безбожників. За них раптово заступається французький лідер і просить суд помилувати злочинців. Блюзнірство, чи не так? Скільки б протримався при владі такий президент. Упевнена, що родичі загиблих від теракту та всі небайдужі французи негайно відправили б його у відставку. Ніякого діалогу з радикалами та злочинцями.

Але парадокс у тому, що з терористами з ІДІЛ діалог немислимий, блюзнірський, неприпустимий, а з державою-терористом, що знищує тисячі мирних людей ракетами та загрожує світу ядерним оружням, чомусь можливий. Про терористичну Російську Федерацію продовжують писати як про нормальну державу, ніби нічого особливо не сталося. Подумаєш, Путін намагається стерти із землі 40 мільйонну Україну. Ось приклади: "У Стамбулі завершилися переговори Росії, України, Турції та ООН щодо зерна". Далі більше. «Путін прибув до Ірану і зустрівся з Ердоганом та Раїсі». "Лавров назвав нові області України, які Росія хоче окупувати".

На тлі зла, що творить Росія, зміст цих новин цинічний і звучить як пропаганда. І начебто журналісти, блогери, ютюбери та всілякі фахівці з комунікацій роблять своє діло: інформують світ про поточний порядок денний та жахіття війни, дають слово всім сторонам конфлікту, проводять фактчекінг. Проте вокабуляр, який використовують у новинах – довоєнний, і після жахів в Україні звучить як наруга над здоровим глуздом.

Неможливо таврувати Путіна та поплічників за звірства у Харкові, Києві, Херсоні, Сєвєродонецьку, і при цьому писатиме, що президент Росії прибув до Ірану на переговори. Важливо зробити застереження чи хоча б плашку із зазначенням, що Путін – це терорист номер один, військовий злочинець, який убив людей у ​​драмтеатрі та пологовому будинку Маріуполя, а взята ним у заручники Росія – терористична держава.

Називати речі своїми іменами.

Військовий тезаурус, можливо, рідше слух, але найоб'єктивніший і правдиво описує реальність. Використовувати його треба всюди: у ЗМІ, бізнес-комунікаціях, побуті. Адже навчилися російські ліберальні політики чи ЗМІ по стійці «смирно» нагадувати, що внесені до списку іноагентів чи визнані екстремістами, так і тут – за кожну згадку Путіна, Лаврова, Шойгу і далі за списком – постійно згадувати: оккупанти, терористи, убивці мирних.

Спершу така нова мова здасться різкою, але потім – звичною та буденною. Більше того, впевнений, ефект буде співставний із міццю російської пропаганди. «Росію Сьогодні», «РІА Новини», Маргариту Симоньян, Дмитра Кисельова та Володимира Соловйова та Ко теж треба згадувати лише з плашкою «військові злочинці», «пособники терористів».

Західні медіа інерційні. Їм простіше говорити постперебудовною мовою, де Росія здавалася нормальною державою. Звичка зберігається і сьогодні. Звідси і проросійські сили замість окупаційних, президент Путін замість терорист номер один і військовий злочинець. Не з Північною Кореєю порівнювати сучасну Росії, хоча чинне перевершило страхи режиму «чучхе». Однак світ ще має осмислити жахи Путінської Росії і важливо хоча б через мову змінювати це сприйняття.

Українські журналісти, фахівці з медіа-комунікацій, піарники можуть стати першопрохідниками і навіть законодавцями моди на запровадження вокабуляра воєнної години. І зараз їм під силу заразити цією модою світові ЗМІ. Можна, наприклад, запустити в соцмережах кампанію із закликом до всіх журналістів та медіа фахівців називати Росію терористичною державою, а Путіна – терористом номер один. Адже називали так Бен Ладена, а чим краще кровожерливий Путін? Мирних людей убив навіть більше.

Спершу західні журналісти напевно відзначають, що новомову порушує стандарти журналістської етики. Але перевага все одно на боці України та українських журналістів та фахівців із комунікацій. Вони завжди зможуть поставити іноземних колег на місце хоча б тим, що їздити на війну не у відрядженні, а живуть у ньому.

Згодом тезаурус увійде у звичку і почне змінювати свідомість тих, до кого ще не дійшло, що Росія – терористична держава, Путін – терорист номер один і військовий злочинець, а росіяни, які вірять у бандерівців та нацистів і виправдовують кров, звірства та злочини своєї армії – спільники терористів.