Ми досі частозвертаємося до радянського досвіду. Багато хто намагається знайти втоталітарному минулому щось варте уваги. Стосовно державної служби і управліннянайчастіше згадують, як добре була поставлена система відбору на високі посади.
Спочатку потрібно було,маючи вищу освіту, наприклад, бути бригадиром тракторної бригади. Потімпідрости до майстра, пізніше попрацювати головним інженером у колгоспі. Далікар'єра могла закінчитися, якщо не поступив у партію.
Натомість ставшикомуністом, відкривалися можливості, щоб тебе побачили і "потягнули"вище – або головою сільради, або головою колгоспу. А там можна було статипершою особою в районі – першим секретарем партії, а звідти й до області та нареспубліканський рівень.
Мабуть, це все, щозгадується як позитив в управлінні – якщо це можна назвати "позитивом зрадянського досвіду", бо й в інших країнах не зі шкільної парти стаютьміністрами.
В Україні комуністичнапартія заборонена законом, у державі триває декомунізація. Декомунізуютьвулиці, пам'ятники, вивіски тощо.
Забули тільки чогосьдекомунізувати свідомість українців.
Старі комуністи – і ті,які перефарбувалися у демократів, і ті, які ніби були вірні комуністичній ідеї– відходять. А от система, яку вони створили, чомусь працює добре й посьогодні.
Саме в Радянському Союзіговорилося одне, а робилося інше. Влада мала печатку, а документ з печаткоюкоштував грошей – хабаря. Крім того, питання, які мав вирішувати суд, дужечасто вирішувалося партійними босами, знову ж таки, у більшій мірі, за хабар.Саме у радянській системі судочинства вирок часто залежав від величини хабаря.У школі золоту медаль можна було отримати за гроші, мало хто звертав увагу науспішність школяра. Поступити до престижного вищого навчального закладу безхабара могли одиниці.
Цьому переліку краюнема.
Подібна комуністичнасистема відносин не тільки не відійшла в минуле, а навпаки – набрала обертів, збільшившисьу десятикратному розмірі. В Україні нібито зроблено багато антикорупційнихзаходів, а у Європі кажуть, що ми боремося з корупцією дуже кволо.
У чому ж справа?Пройшло вже так багато років, а ми топчемося на місці.
Однією із найголовнішихпричин є комуно-радянська філософія, яка закарбована в багатьох із нас. Дехтопозбувся цієї філософії, однак велика кількість людей про це не думає й думатине хоче.
Адже сьогодні правлятьбал не стільки колишні комуністи, як їхній авангард – комсомольці. Це люди,яким переважно сорок п'ять-шістдесят років. У переважній більшості країн саметакий вік вважається молодим для політиків.
А що таке комсомолець? Єлюди, які перебували в комсомолі, а це майже всі, – і комсомольці, які за своїмсвітоглядом відповідають суті назви.
Системний, кар'єрнийкомсомолець на виробництві працювати не буде – він кабінетний служака, йогодіяльність побудована на написанні різного роду паперів.
Саме комсомольці вчилисяписати доповіді про роботу, якої не було, звітували про діяльність, якої теж небуло, або створювалася видимість роботи. Комсомольці добре знали ікористувалися висловом: хто не працює, той їсть. Вони добре навчилися виступатина різноманітних форумах і знали: чим сильніша демагогія, чим більшезавуальована брехня, тим швидше повірять і виберуть.
Популізм для комсомольця– головне для досягнення мети і успіху.
На жаль, люди й сьогоднівірять комсомольцям. Не думають про те, що комсомольці не навчені бутипатріотами своєї країни, що комсомолець керується його правом, а не мораллю,подвійна мораль – це спосіб життя комсомольця. Комсомолець не зважатиме наближнього, він не віруючий і не знає, що треба ділитися з ближнім.
Нещодавно американськийполітолог Френсіс Фукуяма написав статтю, де аналізує . В Україні ніколи не булодіючої й ефективної системи стримувань і противаг, не було і поки нема балансуміж гілками влади та громадянським суспільством.
Комсомольська філософіяпідказує правлячим можновладцям, що Адміністрація президента може дублюватиміністерства Кабінету міністрів і втручатися в їхню діяльність. Комсомольці нескажуть, що на Донбасі йде війна, вони будуть стверджувати, що це – конфлікт.Крим для комсомольців лише радянська зона відпочинку. І саме комуно-комсомольціпри владі вже за часів незалежності не пручались подальшій русифікації, щозалишилась як радянське відлуння.
І корупція, як головний спадокСРСР, в Україні не буде подолана доти, поки кожен громадянин України не вб'є усобі комсомольця.
Це стосується усіх, хтоцього ще не зробив.
Це не так вже й важко –не нести й не брати. Примусити тих, хто при владі, робити те саме. Не дативладі красти.
В Україні, як у всьомудемократичному цивілізованому світі, мають керувати закони, а не люди (зкомуно-комсомольською філософією). Українське громадянське суспільство маєсказати своє слово.
То ж давайте вб'ємо всобі комсомольця.