Україна – це Європа, чи тільки її партнер?

Україна – це Європа, чи тільки її партнер?

Пригадується, як чиновники за часів Януковича обурювалися коли у європейських засобах масових інформації появлялися критичні матеріали щодо діяльності тодішнього уряду чи політики правлячої Партії регіонів, опозиційними на той час політиками. Щось подібне відбувається і сьогодні зі сторони народного депутата України опоблоківця Вадима Новинського. Який на шпальтах The Guardian розкритикував сьогоднішню владу, і вважає, що Захід хибно закриває очі в той час коли в Україні правлять бал радикалізм та корупція.

Схоже, що пану Новинському не подобається як в Україні зростає патріотизм. Великою трагедією вважає напад українських патріотів на телеканал «Інтер»: «4 сентября этого года одетые в камуфляж молодые националисты организовали нападение и поджог студии популярного независимого телеканала Интер. Около 20 молодчиков устроили пикет у редакции телеканала, подожгли покрышки и бросили дымовую бомбу в помещение, чем вызвали масштабный пожар на первом и втором этажах…».

Не хотілося б нагадувати пану Новинському що виробляли проплачені «тітушки»-спортсмени» коли потрібно було втримати владу. Лише хочу нагадати, чимало хто з українських громадян вважає, що на телеканалі «Інтер» забагато показують російських серіалів, виступів російських естрадних співаків, які оспівують «рускій мір», російські програми і таке ін. Це для чого робиться пане депутате від опозиції? У Російській Федерації проживає багато національностей, деякі з них мають свої автономні республіки, округи, а деякі мають право на культурну автономію. Мають право мати свої громадські організації, збиратися і обговорювати про свої насущні проблеми своєю мовою, радіти з того що вони є такими якими їх Бог створив. Ще років десять-п’ятнадцять тому в Росії де найбільша українська діаспора, було найбільше українських громадських організацій. Дехто випускав свою газету українською мовою, мав сайти в інтернеті, відбувалося чимало культурних заходів. Тепер усе це в РФ українцям заборонили. Була одна церква Київського патріархату – закрили і заборонили, була одна бібліотека у Москві – закрили і заборонили.

Українці мають свій «Інтер» в Росії пане Новінський? Чому, іншим народам, і представникам інших націй можна усе це мати у Росії, а українцям ні? Росіяни в Україні мають все що потрібно, навіть стають мільярдерами. Може Вам як не бідному українцеві попіклуватися про тамтешні проблеми українців в РФ, і попросити керівництво «Інтера», щоб вони не пропускали російської «попси», тоді ніхто і протестувати не буде.

«В минувшем июле прихожане канонической Украинской православной церкви организовали масштабный общенациональный крестный ход к годовщине крещения Киевской Руси. То, что началось как инициатива снизу тех, кто устал от непрекращающейся войны на Востоке Украины и преследования канонической церкви, исторически связанной с Московским патриархатом, превратилось в массовое движение с участием более 100 тыс граждан со всей страны».

Читаючи ці рядки здається, що їх писала людина, яка недавно приїхала з Росії. Бо мабуть не знає, що так звана канонічна Православна церква Московського патріархату, існує в Україні не завдяки історичному зв ’ язку з Московською церквою, а через насильницьке перенесення Патріархату з Києва до Москви. Рано чи пізно те що сьогодні називається УПЦ МП стане об ’ єднаною Українською Православною Церквою. Тому що Москва окремо, - Київ окремо. А похід потрібно було організовувати не на Київ а на Донбас. І там просити Бога, аби російські солдати пішли з окупованої території і не вбивали українців та не полошили їх великим вторгненням. Тоді не було би проблем і з Європою, яка сподівається, так само як і Ви та в Москві, на окремий статус на Донбасі. Простіше кажучи федерацію в Україні. А ще краще нам знову попадати під орбіту Кремля. Пролита кров за свободу українськими героями не в рахунок?

«Пришло время друзьям Украины на Западе отказать в поддержке тем в руководстве Украины, кто поощряет радикализм, нетолерантность и воинственность. Украине отчаянно нужны мир с соседями, национальное примирение и уважение к законным правам оппозиции. Только после достижения этих базовых целей мы вместе можем взяться за непростую задачу восстановления нашей разваленной страны, у которой однозначно есть потенциал стать ценным партнёром, а не тяжёлой ношей и головной болью для Европы».

Само собою розуміється, що Заходу потрібно пильніше дивитися на тих хто при владі. Бо часто нами керують не ті люди на яких сподівалися під час Революції Гідності. Та, навіть декотрі з тих на кого сподівалися стали при владі негідниками, яких потрібно міняти. Але при чому тут Захід? Це ж наша справа. Чи може Захід має нам оголосити санкції? За видуманий Вами пане Новінський радикалізм, нетолерантність та войовничість? Добра справа національне примирення, але в який спосіб воно має відбутися? Хто це примирення має ініціювати? Опозиція? Вона у нас різна, може Опозиційний блок візьметься? Як на мене, приклад національного примирення відбувся коли на нас пішли війною Росія. Усі, хто зміг, не дивлячись на те звідки він з Заходу України чи зі Сходу, взявся за зброю і зупинили ворога та не дали розпастися країні. Країна у нас не розвалена, є багато проблем, але її ніхто не розвалить. Україну намагалися розвалити і в часи Мазепи, і під час Голодомору-Геноциду, і в радянські часи, але вона вистояла. До того ж Україна не буде партнером Європи, а є і буде частиною Європи, залишилися лише формальності, які ми теж подолаємо. Україна вилікується від «руского міра» і не буде головною біллю для Європи. Партнерами ми можемо бути з РФ, через багато років після того як Росія вибачиться за злочини проти України.

У Європі розуміють, що в Україні відбуваються процеси подолання пережитків минулого. Якою б не була сьогодні влада, вона, на жаль, вчорашня. Тому що не може дати собі ради з корупцією. Але, правильно кажуть політологи, що потрібне перезавантаження всієї влади. Тільки після перезавантаження, при владі мають опинитися достойні молоді люди ненароджені в радянському союзі. Або люди, які не заражені радянськими бацилами. Люди не з вчорашнього дня, особливо ті які уже були при владі, і нічого путнього не зробили для простих людей. У Європі теж це розуміють.