Недобуди в різних країнах світу – що з ними роблять?

У сучасному світі незавершені об’єкти будівництва можна зустріти фактично у кожній країні світу.  Від прадавніх релігійних споруд до сучасних великих житлових комплексів. Недобудови роками дивляться на світ пустими вікнами, чекаючи на завершення будівництва. Причин появи “завислих будинків” багато. Основна з них – відсутність грамотного фінансового планування. Технічні порушення, юридичні проблеми з земельними ділянками чи природні катаклізми також мають не останнє значення. 

Доля кожного недобуду залежить від його стану, інвестиційної складової, загальної ситуації у країні, де зводиться будівля та низки інших факторів. Однак, зазвичай є три подальші шляхи – завершення, знесення та альтернативне використання.

Чим молодша будівля – тим більше шансів, що її завершать. Наприклад, більшість заморожених будівництв – з тих, які з’явились під час криз 2008 і 2014 років, – вже викупили інші інвестори і продовжили зведення.  Однак, історія знає випадки, коли проект завершували і після 40 років “заморозки”. 

Наприклад, будівлю Unity Tower в польському Кракові, яку ввели в експлуатацію у жовтні 2020 року, місцеві жителі не називають інакше, як Szkieletor. Саме під цим прізвиськом з мультфільму вона відома з 80-х років минулого сторіччя. Справа в тому, що її будівництво, в якості “Башти NOT”, розпочалось у 1975 році. Однак, у 1981-му на етапі каркасу, роботи зупинились через політичні потрясіння в країні. 

З тих пір багатоповерховий бетонний “скелет” завмер посеред Кракова, а його доля залишалась невизначеною. Кілька разів змінювались інвестори, а з ними – і плани, від знесення заради будівництва житлових будинків або перетворення на готель, до використання  в якості опори для гігантських рекламних щитів. Зрештою, у 2016 році з’явився остаточний варіант завершення будівництва хмарочосу. Зараз він є частиною великого ділового комплексу. 

Пристосування недобуду під потреби місцевих жителів – також поширене явище. Один з найвідоміших випадків – Centro Financiero Confinanzas, також відомий як Torre de David, недобудований хмарочос у Каракасі, столиці Венесуели.  Зведення 45-поверхової вежі почалося в 1990 році, але було зупинено в 1994 через банківську кризу в країні та смерть головного інвестора будівництва Девіда Бріллембурга. Роками недобуд стояв пустим. А у 2007 році почалась історія, яка перетворила його на найбільший і найвідоміший сквот у світі.

Так, незавершену будівлю захопили місцеві жителі і перетворили його на “місто у місті”. Всередині на 28 з 45 поверхів люди збудували собі невеликі будинки, провели електрику та водогін. Станом на 2010 рік, сквот налічував понад 5 тисяч жителів та мав власну інфраструктуру – дитячі садочки, бари, перукарні та тренажерні зали. 

Спеціалісти не полишали намірів адаптувати недобудований хмарочос під потреби сучасного світу.  Альфредо Бріллембург, родич покійного інвестора вежі, заснував «Міський аналітичний центр», який привертав міжнародну увагу до розвитку “міста у місті”. Документальний фільм організації про те, як можна покращити комплекс, отримав Золотого лева на Венеціанській бієнале 2012 року.

У 2014 році уряд Венесуели оголосив про переговори з китайськими банками, які висловили зацікавленість у купівлі будівлі. Протягом кількох днів всіх мешканців вежі переселили у передмістя Каракасу. Однак, перемовини з китайською стороною провалились, і вежу тимчасово перетворили в центр невідкладної допомоги.

Плани уряду відносно “вежі Давида” і зараз залишаються нечіткими: хтось пропонує його знести, інші – перетворити на торговельний або фінансовий центр. Також є пропозиції зробити з неї багатоквартирний будинок, адже у країні є висока нестача саме житлових приміщень. Однак, схоже, справа все ж йде до знесення: у 2018 році потужні землетруси пошкодили останні п’ять поверхів хмарочосу. Зараз будівля визнана аварійною та стоїть пустою, а її “верхівка” нахилилися на 25 градусів.

Водночас, недобудований Міжнародний виставковий центр імені Рашида Караме у Триполі (Ліван) використовується цілком офіційно. Комплекс у стилі модернізму спроектували ще у 1962 році, але громадянська війна в країні зірвала плани з його завершення. Зараз 15 споруд, серед яких – монументальна арка, відкрита арена для виступів та експериментальний театр з куполом – використовують для проведення виставок, екскурсій та архітектурних досліджень. Тож, знесення цьому комплексу точно не загрожує.

Загалом, демонтаж недобудови здебільшого розглядається як останній варіант. Однак, не у Китаї. У 2020 році у місті Куньмін, центрі провінції Юньнань, забудовники за 45 секунд перетворили на каміння комплекс з п’ятнадцяти (!) 27-поверхових будинків, які цілком підлягали завершенню. 

“Місто-примару” почали будувати в рамках агресивної кампанії розвитку міських середовищ у Китаї у 2011 році. Тоді місцеві влади масово продавали землю забудовникам під реалізацію великих інфраструктурних проектів. Водночас, у самих забудовників не завжди вистачало коштів на завершення будівництва. 

Так сталось і з житловим комплексом Sunshine City II. Каркаси будинків стояли закинутими протягом семи років, поки їх не придбав новий інвестор, який вирішив звести замість хмарочосів більш економічно вигідні малоповерхові будівлі. 

Як бачите, єдиного сценарію вирішення подальшої долі “заморожених будівництв” не існує. Адже головна задача будівель – бути корисними для міста та людей. А це можна забезпечити різними шляхами. Інколи, навіть, неочікуваними.