Від реєстрів до геопросторового моделювання

За тисячу років «кадастр», як система впорядкування інформації, пройшов колосальну еволюцію. Без перебільшення можна стверджувати – скільки існує цивілізація, стільки люди користуються різного виду базами даних. Один з перших відомих нам аналогів кадастру був створений ще у XVIII ст. до н.е. в Месопотамії.

Термін «кадастр», як і багато інших звичних для нас речей, походить з древнього Риму від латинського capitastrum, що означало реєстр душ, які підлягали поголовній податі.

В сучасному звучанні cadastre – це з французької «книга-реєстр», куди заносили опис майна, за володіння яким держава стягувала з власника податки. Оскільки земля завжди була найбільш цінним ресурсом, то саме в земельних відносинах кадастри почали формуватися першими.
Звичайно, з того часу теорія і практика формування кадастрових документів пішла далеко вперед. Сьогодні кадастри мають не лише фіскальні, але й правові, екологічні, управлінські цілі, які спрямовані на забезпечення раціонального планування території.

В реаліях сучасності кадастр та реєстр – це дві узгоджені системи обліку ресурсів, які не просто ефективно взаємодіють між собою, а часто складають одне ціле, де реєстри доповнюють картографічну інформацію.

В залежності від правових традицій кожної країни існує своя специфіка. Так звана німецька система (Німеччина, Австрія, Швейцарія) передбачає взаємний зв’язок та взаємний контроль кадастрової, топографічно-геодезичної та реєстраційної складових.

Британська система заточена власне не на кадастр, а на систему реєстрації прав. В країнах з так званою наполеонівською адміністративною системою (Франція, Іспанія, Італія) існує розподіл та взаємодія земельного кадастру та реєстру нерухомості.

В державах Скандинавії (Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія) надають перевагу створенню єдиного багатоцільового кадастру з централізованим реєстром та детальним картографуванням. І саме це стало прикладом для Євросоюзу у створенні багатоцільового кадастру.

Наразі більшість розвинених країн Європи перейшли на формат тривимірного кадастру (3D-кадастр), в якому є можливість вести облік таких складних багатомірних об’єктів, як транспортні споруди, парковки, тунелі, багатоповерхові будинки, підземні інженерні комунікації тощо.

Аби наповнити, систематизувати, створити архітектуру кадастрів держава витрачає колосальну кількість ресурсів. При цьому дані внесені сьогодні, завтра вже будуть застарілими. Тому в країнах Європи туди вносять найнеобхіднішу інформацію, на основі якої можна ухвалювати ключові рішення. На жаль, в Україні все по-іншому. Доводиться вносити до кадастрів деталізовані дані, які швидко втрачають свою актуальність. Підтримувати життєдіяльність кадастрових систем стає проблематично. В результаті в Україні вони «роздуваються» до неймовірних масштабів, вміщуючи близько 90% непотрібної інформації. Тобто кадастри в нас будуються за принципом «аби було», особливо не турбуючись, як все це нагромадження буде реально працювати та оновлюватися.

Крім того, в Україні кадастри практично не працюють як інструмент для управління територією. А у світі вони вже давно еволюціонували в систему геопросторового моделювання.

Новим етапом розвитку кадастрів в різних сферах стали єдині геоінформаційні системи (ГІС), які не лише фіксують інформацію, але й допомагають робити на її основі якісну аналітику та моделювати ті чи інші сценарії розвитку. Це дозволяє адекватно реагувати на виклики сучасного світу, де інформація та швидкість її опанування – головна перевага перед конкурентами.

Для містобудування геоінформаційне моделювання – надважливий інструмент, бо дозволяє краще розуміти поточні проблеми міста та планувати розвиток так, аби ці проблеми усунути, не створивши нових. Місто – дуже складний організм і збирати воєдино величезні обсяги інформації для балансування інтересів різних груп, які тут проживають, складно. Людині для аналізу великих обсягів даних потрібні місяці роботи «вручну». Натомість з використанням геоінформаційних систем це можна зробити значно швидше.

Як результат – відкритість ухвалення рішень: з даними, на основі яких вони приймаються, може ознайомитись кожен. А також наявність постійно актуальної інформації про розвиток міста, що дає владі величезний простір для якісного менеджменту і моніторингу.

Моделювання з використанням ГІС відкриває такі можливості: створення перспективних планів розвитку, транспортне моделювання вулично-дорожньої мережі, забезпечення паркомісцями об’єктів житлового та громадського призначення в заданому радіусі досягнення, аналіз відповідності нормативним вимогам, відображення пам’яток історії, їх меж та режимів використання.

Геоінформаційні системи – вершина містобудівного планування, але технології вдосконалюються просто на наших очах і тому для України і для Києва, зокрема, важливо опановувати нові підходи, аби бути в тренді світових процесів.

В 2021 році вступив силу закон «Про національну інфраструктуру геопросторових даних». Він встановив єдині правові основи її розвитку та гарантував міжвідомчу інтеграцію геопросторових даних і даних кадастрів. Але від закону до його реалізації має пройти певний час. Час, за який ми повинні звести в єдину картину пазл з різноманітних галузевих кадастрів, аналітично-інформаційних систем тощо, не пов’язаних між собою.

ГІС матиме конкретне прикладне значення не лише для управлінців, але й для мільйонів громадян: підприємців, водіїв, користувачів адміністративних послуг, молодих людей, людей старшого віку та людей з особливими потребами. Про те, як це працюватиме і яку користь матиме кожен з нас, давайте дискутувати, доходити до спільних знаменників та втілювати задумане в життя.