22 лютого, в день втечі колишньогопрезидента-зрадника Віктора Януковича, виник привід поглянути назад – чого жми домоглися за ці три роки. Попри зупинку путінської військової машини, війнапродовжує йти впівсили. Не прийнято закону про окуповані території, АТО неназвана війною. Українці продовжують бідніти під тиском тарифів, обурюючисьчерговими умовами буцімто МВФ – щодо збільшення пенсійного віку, зменшеннясоціальних програм. Все більше обурення недієздатністю влади послаблює країну,полегшує роботу історичному ворогу – Росії. В цих умовах надважливо, щобпатріотичні сили, які бачать Україну незалежною, боролись за неї на Майдані,чітко окреслили відповідальну державницьку позицію щодо головних зовнішніх тавнутрішніх загроз.
Першим паростком такої відповіді став марш патріотичних сил –націоналістів, організований ВО “Свобода”,Національним корпусом (Азов) та Правим сектором. Націоналісти, які днювали таночували на Майдані, вмирали на фронті, тепер єднаються на спільній платформі –ідеології великої та могутньої України. Сам факт 30-тисячного зібрання людейнеможливий для жодної іншої політичної партії, хоч би які великі гроші вони вкладали.
Звісно, провладні політики навипередки взялись критикувати Марш, винуватитинаціоналістів у найфантастичніших гріхах – від служби Путіну до популізму.Напевно, вони мають рацію, – якщо Путін хоче закрити україно-російський кордон,позбавити московську оборонку українських запчастин, повністю фінансувати сирійських та донбаськихвасалів. Та й захист працюючого люду від невиправданих тарифів, на якихнаживаються приватні власники комунікацій – повний популізм з точки зоруолігархів.
Та це ще півбіди – реакція влади зрозуміла. Націоналістів почаликритикувати так звані “незалежні” ЗМІ. Це вже не характеристика, а титул – за минулі та вигадані заслуги.Не дивно, що Українська Правда, керована політиком Лещенком, обстоює вузькіінтереси його спонсорів, применшуючи багатолюдний Марш. Багато інших нібитонезалежних експертів якз ланцюгазірвались, обзиваючи здорові вимоги активних людей популізмом і мало не соціалізмом. Це гарний шанс для всіхдумаючих людей – зрозуміти, хто є хто. Чим більше недержавні організаціїкричать про свободу та незалежність, тим більший ризик їх інфільтрації впливамибагатих владоможців. Нація побачить, хтоє хто.
Попри все, Україна не вмерла – завдяки подвигу тисяч героїв. І сьогоднінова влада трясеться, боїться щось зробити проти громадської опінії – розігнатимітингувальників чи піти на відкриту змовуз Кремлем. Але далі неможе продовжуватись половинчатаполітика. Переможуть або кремлівськінайманці, або націоналісти, здатні вмирати за країну та взяти нас себевсю відповідальність за державу.