Чи прискорила пандемія цифровізацію української освіти

Пандемія та локдауни внесли свої корективи в освітній процес у світі та в Україні зокрема. Більше того, у нашій країні це питання стало максимально гостро, оскільки вже фактично рік школярі, у більшості своїй, обходяться домашніми завданнями у Viber, тоді як прогресивні держави максимально адаптувалися до нових умов та запропонували своїм учням та студентам рішення, які базуються на новітніх цифрових рішеннях та освітніх платформах. 

В Україні smart рішення реалізують хіба що окремі приватні школи, вузи чи громадські ініціативи, на кшталт Smart City Hub, Smart University та ін. Однак, це не впливає глобально на рівень української освіти у кризовий період. Так само, як не здатен змінити ситуацію високий рівень педагогічної майстерності окремих викладачів. Так, є блискучі практики, але, з іншої сторони, якщо ми почитаємо переписки в чатах чи групах батьків школярів, ми побачимо повний безлад.  

І причина тут на виду – у більшості учнів і педагогів часто елементарно не вистачає технічного забезпечення, а іноді й знань, щоб реалізувати усі можливості дистанційного навчального процесу. 

При чому за рік адаптивного карантину у цій ситуації майже нічого не змінилося. І коли сьогодні Україна знову отримала чергову хвилю жорстких локдаунів, дистанційна освіта продовжує обмежуватися шкільними завданнями в Viber та Zoom-конференціями для студентів.  

У той же час, не треба далеко ходити, в Естонії, країні цифрового чуда ще з 2008 року діє система eKool – дигітальне освітнє середовище, яке працює у кожній школі країни. Це інформаційна система, у якій містяться усі дані, пов’язані з навчанням, та відбувається взаємодія усіх учасників навчального процесу — учнів, батьків, вчителів і адміністрації.

Більше того, пандемія ще більше прискорила цифровізацію учбового процесу в цій країні. А саме, освітяни почали глибоко співробітничати у цьому напрямку з корпораціями та компаніями Естонії. Великі компанії та освітні портали допомагають представникам освіти створювати контент та поширювати його за допомогою освітніх платформ.

І подібний симбіоз відбувається не тільки у нашого близького сусіда, але й в інших країнах. Наприклад, у Великобританії до цього процесу залучають навіть BBC. 

Експерти прогнозують, що такий формат буде ставати все більш популярним, оскільки цифрова трансформація відбувається дуже швидко, й технології стають невід’ємним інструментом навчання. Наразі мова вже йде не просто про оволодіння технологіями, а про цифрову грамотність. Саме на таких «грамотних» фахівців розраховують держави у майбутньому. В зв'язку з чим даним питанням необхідно приділяти особливу увагу. І Україна в цьому відношенні – не виняток.

Хочемо ми того чи ні, в процесі вдосконалення національної освіти з кожним роком все більшу роль набувають сучасні технології, впровадження яких сприяє її модернізації та розвитку, а також підвищенню якості підготовки майбутніх фахівців та зближенню освіти з наукою. І, як ми бачимо на прикладі інших держав, такі технології багато в чому вимагають перегляду існуючих підходів до освітньої діяльності.

Які ж кроки має зробити Україні, щоб повноцінно влитися у процес цифровізації освітніх процесів, який відбувається у світі? 

По-перше, у нас повинен бути послідовний план впровадження змін або, іншими словами, покроковий план дигіталізації. Що саме нам потрібно? Які технічні потужності? Який бюджет? Який ми маємо рівень потреб? Усі ці запитання мають бути в переліку вже знайдених відповідей. 

По-друге, ми маємо розвивати матеріальну інфраструктуру. Це передбачає будівництво дата-центрів, появу нових каналів зв'язку і пристроїв для використання цифрових навчально-методологічних матеріалів та ін. Я розумію, що багато хто традиційно скаже, що це дорого та в наших сьогоднішніх умовах неможливо. Але часи змінюються, в Україні з'явилися релевантні та відносно недорогі ІТ-рішення. А завдяки реформі децентралізації та фінансовій автономії школи мають все більше можливостей для цифровізації освіти, і не тільки в столиці, але й в регіонах.

По-третє, нам необхідно впроваджувати цифрові програми. Іншими словами, створювати, тестувати і застосовувати навчально-методичні матеріали з використанням технологій машинного навчання, штучного інтелекту та ін.

По-четверте, ми маємо продовжувати розвивати онлайн-навчання та поступово відмовлятися від паперових носіїв інформації. 

Паралельно в Україні потрібно розробляти нові системи управління навчанням. При дистанційному навчанні - це програми з адміністрування і контролю навчальних програм та курсів. Такі програми забезпечують рівний і вільний доступ учнів до знань, а також гнучкість навчання.

До речі, перші кроки у цьому напрямку вже зроблені. В цьому році Міністерство освіти і науки заявило про початок реалізації пілотного проекту зі встановлення в декілька школах безкоштовного програмного забезпечення для створення та ведення шкільних електронних журналів та щоденників. В міністерстві обіцяють, що після завершення випробувального етапу, державні е-журнали та е-щоденники стануть доступними всім українським школам на безоплатній основі.

Також дуже важливо для України підвищити навички викладачів у сфері цифрових технологій, а також проводити постійні курси та тренінги з цифровізації для викладачів шкіл та вузів усіх спеціальностей. Адже цифрова освіта для вчителів – один з найважливіших напрямків впровадження радикальних якісних змін у системі української освіти.

Таким чином, Україна ще має пройти відносно довгий шлях у напрямку цифровізації освіти, адже ми лише на його початку. Але головне при цьому не забувати, що саме поєднання розвитку трьох напрямів: організаційно-законодавчого, методичного та інфраструктурного дозволить нам досягти бажаного ефекту. І чим краще ми мобілізуємо роботу усіх зацікавлених сторін у цих напрямках, тим швидше станемо частиною глобальних трансформацій, які відбуваються у світі.