Гендерний розрив на ринку праці України: дослідження Міжнародної організації з міграції
Згідно з новим дослідженням Міжнародної організації з міграції (МОМ), опублікованим у листопаді 2024 року, жінки стикаються з набагато серйознішими викликами у доступі до роботи та збереженні економічної активності порівняно з чоловіками. Особливо вразливими є внутрішньо переміщені жінки та матері-одиначки.
Загальний рівень зайнятості та гендерний розрив
Станом на серпень 2024 року рівень зайнятості серед населення працездатного віку (18-60 років) становив 67%, що на 6 відсоткових пунктів нижче порівняно з довоєнним періодом. При цьому спостерігається значний гендерний розрив - серед чоловіків працездатного віку працевлаштовані 72%, тоді як серед жінок лише 63%.
Найбільш разючою є різниця у рівні самозайнятості - 15% серед чоловіків проти 8% серед жінок, що вказує на наявність гендерних бар'єрів у жіночому підприємництві. Експерти МОМ відзначають, що ця тенденція може свідчити про обмежений доступ жінок до фінансових ресурсів та необхідних знань для започаткування власної справи.
Особливо вразливе становище ВПО
Найскладніша ситуація спостерігається серед внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Гендерний розрив у зайнятості серед ВПО сягає 23 відсоткових пунктів - працевлаштовані 71% чоловіків і лише 48% жінок. Для порівняння, серед місцевого населення ця різниця значно менша.
Четверть (25%) жінок-ВПО працездатного віку повідомили, що перебувають у декретній відпустці (10%) або займаються домашнім господарством та доглядом за дітьми (15%). Серед чоловіків-ВПО цей показник становить лише 3%.
Особливо складна ситуація у жінок-ВПО віком 25-35 років - 39% з них зайняті виключно домашнім господарством та доглядом за дітьми. Це пояснюється тим, що серед ВПО значно вищий відсоток матерів-одиначок з дітьми до 5 років (21%) порівняно з місцевим населенням (10%).
Відмінності по секторах ринку праці
Дослідження виявило стійку гендерні відмінності у сферах зайнятості. Три основні сектори - послуги, торгівля та освіта - охоплюють 58% працюючих жінок. Натомість у чоловіків три провідні сектори (послуги, будівництво та логістика) забезпечують роботою 45% працівників.
Особливо помітною є концентрація жінок в освітньому секторі - там працюють 21% жінок і лише 6% чоловіків. Враховуючи, що освіта та охорона здоров'я належать переважно до державного сектору з нижчими зарплатами, це створює додаткові економічні виклики для жінок.
Секторальні зміни на ринку праці
Цікаво, що війна, схоже, стимулює певні зміни у традиційному розподілі професій. Серед жінок, які шукають роботу, лише 5% зацікавлені у працевлаштуванні в освітньому секторі, хоча наразі там працює 20% жінок. Також тільки 5% жінок планують шукати роботу в тому ж секторі, де працювали раніше, порівняно з 10% чоловіків.
Найпопулярнішими напрямками для пошуку роботи серед жінок є сфера послуг (23%) та торгівля (21%). Чоловіки частіше орієнтуються на будівництво (19%) та транспорт (10%).
Бар'єри у працевлаштуванні
Хоча прямої гендерної дискримінації при працевлаштуванні майже не повідомляється, жінки стикаються з іншими специфічними перешкодами. Основними є:
- Неможливість поєднувати роботу з сімейними обов'язками- Відсутність достатньої підтримки з догляду за дітьми (19% жінок віком 25-35 років)- Домашні обов'язки (18% жінок 25-35 років)- Негнучкий робочий графік (15% жінок)
Експерти відзначають, що дитячі садки наразі або закриті, або працюють не повний день, а початкові школи все ще часто працюють дистанційно. Це залишає жінкам мало можливостей для працевлаштування без сторонньої допомоги з доглядом за дітьми.
Вікова дискримінація
Окремою проблемою є вікова дискримінація. 16% жінок віком 36-45 років повідомили про дискримінацію за віком при пошуку роботи, тоді як серед чоловіків цієї вікової групи таких випадків не зафіксовано. Це особливо актуально для жінок, які повертаються на ринок праці після декретної відпустки. Проте 45% жінок та чоловіків у віковій групі 55-59 років повідомляють про вікову дискримінацію у прийомі на роботу.
Виклики для чоловіків
Чоловіки також стикаються з гендерно-специфічними бар'єрами, головним з яких є побоювання щодо мобілізації - про це повідомили 14% опитаних чоловіків. У східних областях цей показник сягає 22%. Це суттєво впливає на мобільність робочої сили, оскільки чоловіки часто уникають переїзду в інші громади.
Регіональні особливості
Рівень зайнятості суттєво відрізняється залежно від типу населеного пункту. У сільській місцевості працевлаштовані лише 53% населення працездатного віку, порівняно з 76% у великих містах. Це особливо впливає на жінок, оскільки нерегулярне транспортне сполучення та відсутність продовженого дня в школах ускладнюють можливість працювати в найближчих містах.
Неформальна зайнятість та експлуатація
Дослідження виявило, що жінки-ВПО мають вищий рівень захищеності зайнятості порівняно з чоловіками-ВПО. Серед чоловіків-ВПО 35% залучені до тимчасової або неформальної роботи, тоді як серед жінок-ВПО цей показник становить 20%.
Проте загалом ВПО більш вразливі до трудової експлуатації - 49% ВПО повідомили про роботу без контракту протягом попереднього року (порівняно з 38% серед тих, хто повернувся, і 42% серед місцевого населення).
Що робити?
На основі виявлених проблем можна сформулювати кілька ключових рекомендацій:
1. Розширяти доступ до дитячих садків та послуг з догляду за дітьми, особливо для ВПО.
2. Впроваджувати програми підтримки жіночого підприємництва.
3. Сприяти більш гнучким формам зайнятості, включаючи віддалену роботу.
4. Боротися з віковою дискримінацією жінок на ринку праці.
5. Розробляти спеціальні програми професійної перекваліфікації для жінок, які повертаються після декретної відпустки.
6. Посилювати захист трудових прав ВПО.
7. Розвиток транспортної інфраструктури в сільській місцевості.
Висновки
Дослідження МОМ яскраво демонструє, як війна посилює наявні гендерні нерівності на ринку праці України. Особливо вразливими є внутрішньо переміщені жінки та матері-одиначки, які стикаються з множинними бар'єрами у доступі до гідної праці.
Водночас війна створює певні можливості для трансформації традиційної гендерної сегрегації у сферах зайнятості. Проте для реалізації цього потенціалу необхідні системні заходи з подолання структурних бар'єрів, з якими стикаються жінки.
Особливу увагу варто приділити розширенню доступу до послуг з догляду за дітьми, без чого значна частина жінок працездатного віку залишатиметься поза ринком праці. Також критично важливим є впровадження більш гнучких форм зайнятості та боротьба з різними формами дискримінації.
Лише комплексний підхід до вирішення виявлених проблем дозволить зменшити гендерний розрив у сфері зайнятості та забезпечити більш справедливі можливості економічної участі для всіх громадян України.
