Проблеми порушення кримінальних справ: новий КПК – старі правила

Мабуть, багато хто з нас зустрічався із порушенням прав або вчиненням злочинних дій і, як наслідок, звертався до правоохоронних органів або прокуратури за захистом. Проте на цій стадії велика кількість заявників (потерпілих) не отримують результат у вигляді порушеного кримінального провадження. Чому це відбувається, незважаючи на те, що в Україні діє новий КПК, я і буду намагатися розглянути.

З 2012 року в Україні діє новий Кримінальний процесуальний кодекс України (далі за текстом - КПК), який встановлює новий підхід до розслідування кримінальних справ та новий погляд на кримінальний процес в цілому. Вже написано багато статей, проведено велику кількість правничих конференцій та круглих столів щодо проблематики нового КПК України, проте в ньому наявна величезна кількість прогалин, невідповідностей та суперечностей.

Проблем в новому КПК дуже багато, проте хотілося б зупинитися на одній із них, а саме на проблемі співвідношення порушення кримінальної справи згідно із діючим КПК та практичних аспектах реалізації положень КПК відносно даного елементу досудового розслідування.

Перш ніж перейти до аналізу КПК 2012 року, давайте розглянемо, як порушувалася кримінальна справа раніше, за Кримінально-процесуальним кодексом України (1960 року).

Так, КПК 1960 року передбачав, що кримінальна справа порушується прокурором, слідчим або суддею протягом трьох днів з моменту подання заяви або повідомлення про злочин. Потрібно відзначити, що 3 дні – це строк для прийняття рішення не тільки про порушення, але й відмови у порушенні справи або направлення за належністю. Порушення кримінальної справи залежало від наявності підстав та приводів. Тобто, справа могла бути порушена виключно тільки в тих випадках, коли були достатні дані, які б вказували на наявність ознак злочину. Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснювалась прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.

На практиці це виглядало так, що, фактично, за всіма письмовими заявами осіб про вчинення злочину проводилась перевірка до 10 днів, з метою встановити, чи є ознаки злочину у викладених в заяві обставинах. На мою думку, такий підхід жодним чином не забезпечував захист прав заявників, не сприяв швидкому розкриттю злочину, оскільки не завжди можна перевірити факт вчинення злочину за 10 днів, що, в свою чергу, призводило до того, що втрачався цінний час на пошук злочинців, майна або відновлення порушених прав заявників. Більше того, на практиці працівники міліції або прокуратури часто зловживали цим строком в 10 днів в різних проявах, що, фактично, мало наслідком складність та повільність порушення кримінальної справи за заявами про вчинення злочинів, наприклад, в сфері економічної діяльності. Так, порушення кримінальної справи по факту вчинення шахрайських дій – взагалі була складною процедурою, оскільки багато хто із слідчих не розуміли і не розуміють диспозицію статті 190 КК України (шахрайство) в силу складності оцінки таких складових шахрайських злочинів, як об’єктивної та суб’єктивної сторони злочину, що, в свою чергу, призводило до відмови у порушенні кримінальної справи.

Наведений порядок порушення кримінальних справ діяв до 19 листопада 2012 року.

Положеннями ст. 214 КПК України (в редакції 2012 року) визначається, що слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

Таким чином, новий КПК виправив таку проблему на шляху до порушення кримінального провадження, як оцінка викладених обставин в заяві та встановлення ознак злочину перед порушенням кримінального провадження. Іншими словами, досудове розслідування повинно бути розпочато протягом доби, не зважаючи на те, що викладено у заяві про вчинення кримінального правопорушення. Внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення та початок досудового розслідування – фактично безумовний процес і потребує лише наявності самої заяви або повідомлення.

З перших днів застосування КПК склалося враження, що, дійсно, такі зміни пішли на користь заявників і тепер кожна потерпіла особа може звертатися за порушенням кримінального провадження, не остерігаючись того, що провадження за його заявою не буде розпочате, а сама заява буде покладена у «довгий ящик».

На практиці ж виходить абсолютно інше : правоохоронні органи, отримуючи заяву про вчинення кримінального правопорушення, вносять відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань «через раз». В моїй практиці часто трапляються випадки, коли за моїми заявами або ж заявами моїх клієнтів оперативні працівники поліції (які, нібито, проводять перевірку за заяві) вимагають надати їм документи та докази до заяви про вчинення кримінального правопорушення, з метою провести 10-ти денну перевірку та вирішити, чи є необхідність вносити відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та фактично починати кримінальне провадження.Така ситуація, є нічим іншим, як грубим порушенням ст. 214 КПК України, оскільки внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі повідомлення особи про вчинення кримінального правопорушення є імперативним та безумовним! Проте, ще більше здивувань викликають ухвали деяких слідчих суддів, які відмовляють у скаргах осіб та адвокатів на бездіяльність слідчих або прокурорів по невнесенню відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Така ж ситуація виникає, якщо особа звертається до прокуратури. Мушу визнати, що при зверненні до органів прокуратури шанс того, що після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, буде внесено відомості до ЄРДР набагато вищий. Однак, все одно, часто трапляються випадки, коли ті самі працівники прокуратури проводять перевірку викладених в заяві обставин. Вважаю, що така практика прокуратури та правоохоронних органів є неправомірною та вкрай не прийнятною, що, фактично, зводить новели КПК нанівець!

Під час спілкування із прокурорами та працівниками поліції часто можливо почути таку позицію, що відмову у внесенні відомостей до ЄРДР можна оскаржити до слідчого судді. Так дійсно, ст.ст. 303-308 КПК передбачають процедуру оскарження дій (бездіяльності) слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме цим слідчі і прокурори і зловживають, оскільки вони розуміють, що жодної іншої відповідальності для них не має. Проте, для заявника це - втрачений час та грубе порушення його прав, передбачених КПК України.

Резюмуючи викладене, вважаю, що для вирішення описаної проблеми потрібно вносити зміни до Кримінального процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України та законодавства про прокуратуру і поліцію, де чітко передбачати кримінальну та дисциплінарну відповідальність для слідчих та працівників прокуратури за невнесення відомостей до ЄРДР.