Університети і ринок праці: взаємозалежність

А можливо університет є місцем де здобувають професійні знання, уміння, навички?

Цікава дискусія виникла цього тижня, яка розділила стейкхолдерів та експертів системи освіти на два табори. Тож додам і свою точку зору, враховуючи сучасні виклики та досвід інших країн.

Хочу почати з нещодавньої заяви Дональда Трампа про необхідність змін в системі освіти США: «Коли я повернуся до Білого дому, я звільню всіх цих «акредитаторів», які дозволили, аби у наших коледжах домінували марксисти та божевільні… У нас буде справжня американська освіта».

Що очікує бізнес?

Бізнес не цікавить кількість прочитаних книжок, чи яким чином побудований освітній процес в університеті. Бізнес задає конкретне питання, якими компетентностями володіє майбутній працівник. Саме освіта живить економіку кадрами, а не навпаки.

Роботодавці, чи бажання/ідея створити власну справу, не питають про оцінки і успішність, вони ставлять чітке питання: чи може випускник виконувати практичні завдання зі спроможністю його подальшого професійного розвитку. 

У процесі розвитку особистості студента, університет повинен скорочувати кваліфікаційний розрив. Це першочергове завдання, бо знання, уміння, навички — це валюта економіки, і якщо студент ними володіє, то він легко знайде своє місце на ринку праці, або професійного зростання. Світовий і український тренд НR департаментів — «skills at the top».

Ефективність державних інвестицій у вищу освіту

Держава має створити умови і фінансувати підготовку фахівців, що формують економіку доданої вартості. Інвестиції держави у вищу освіту повинні бути стратегією розвитку суспільства.

Якщо держава виділяє бюджет на підготовку кваліфікованих працівників, готових працювати в реальних умовах, то ці кошти мають витрачатися ефективно і створювати додану вартість у вигляді розвитку людського капіталу.

Якщо ж університети продовжуватимуть орієнтуватися лише на формування загальних компетентностей, це шлях до зростання безробіття серед випускників. Випускник університету повинен набути затребуваних компетентностей, які можна трансформувати у заробіток грошей і годування сімʼї.

Більше того, реформа «Нова українська школа» додає один рік навчання, який і має сформувати, той загальний розвиток, яким начебто, чомусь знову має займатися університет. Ми вже забрали у дітей цілий рік. Досить розмов про загальний розвиток!!!!!

Конкретний кейс на прикладі Німеччини. На зустрічах з роботодавцем, вони відверто кажуть, що «ваші діти знають краще німецьку мову ніж, ми німці, але ваші діти не можуть нічого робити практично, у них не має професійних компетентностей».

Досвід Швейцарії

Більшість освітніх програм погоджуються роботодавцями, бізнесом, професійними асоціаціями і обʼєднаннями. Ніхто не навчає знань, умінь, навичок, які не використовуються на конкретному виробництві.

Досвід Німеччини та Австрії. Дуальна освіта та співпраця з бізнесом

Аби зменшити кваліфікаційний розрив навчання поєднується з практичною роботою на підприємствах. У багатьох країнах дуальна система освіти дозволяє студентам не лише здобувати знання, а й розвивати уміння, навички, які вже використовуються на робочому місці. В Україні теж є успішні кейси по дуальній освіті, але це скоріше виняток із загальної практики. (Напевно окремі адміністрації університетів теж є прихильниками розмов про загальний розвиток студента:). Бо так простіше, не потрібно демонструвати конкретний результат щодо реального працевлаштування за результатами навчання.

Погляд у майбутнє: стратегічна орієнтація освіти на потреби економіки

Очевидно, що університети та ринок праці взаємозалежні. Університети не можуть залишатися осторонь від запитів економіки, бо в такому разі інтерес до них знизиться як у студентів, так і у роботодавців. (Не беремо до уваги ганебні практики під час воєнного стану).

Державна підтримка вищої освіти повинна розподілятися з урахуванням того, які фахівці потрібні для формування економіки доданої вартості. Це дозволить зробити інвестиції у навчання більш ефективними і збалансованими.

Також потрібно розуміти, що диплом не коштує нічого, це папірець. Вартістю є компетентності, насамперед професійні. Саме цього економіка потребує і очікує від закладів освіти.

П.С.

25 жовтня цього року Уряд прийняв Постанову «Деякі питання присвоєння професійних кваліфікацій закладами вищої освіти в разі відсутності професійного стандарту». У цій Постанові Національне агентство кваліфікацій відіграє ключову роль.

Запрошуємо заклади освіти до співпраці для розвитку потреби у знаннях, уміннях, навичках для розбудови економіки.