Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
10 випадкових винаходів, які зробили своїх творців мільйонерами
Юрій Трачук
Патентний повірений, тренер програми РАДА USAID, FDI-професіонал
Пропонується увазі підбірка цікавих винаходів-мільйонерів. Їх автори випадково досягнули таких нових технічних рішень і, насправді, планували зовсім інші))).
Морозиво на паличці
Винахідник: Френк Епперсон
Насправді 11-річний Епперсон не тільки зробив своєрідну революцію в індустрії вуличного харчування, але і став автором першого в світі рецепту «фруктового льоду». За легендою, увечері хлопчик забув на ганку склянку з содовою (це було взимку), причому в склянці залишилася паличка, якою порошок розмішується у воді. 18 років потому, в 1923, Епперсон використав свою знахідку в бізнесі і відкрив торгівлю замороженим лимонадом. Ще через рік винахідник розбагатів на своїх «еппсіклах» (так вони тоді називалися) настільки, що провів невеликий ребрендинг, запатентував свій винахід і відкрив «Попсікл Корпорейшн». Після продажу патенту в 1928-му році Епперсон отримував відрахування з кожного проданого в США «попсікла»; до 1983-го, коли бренд купив найбільший в світі харчовий холдинг «Юнілевер», його ціна склала 155 млн дол.
Суперклей
Винахідник: Гаррі Кувер
За часів Другої світової американський хімік Кувер, який очолював дослідницьку групу в компанії «Істмен Кодак», займався розробкою надточних збройових прицілів із застосуванням ціанакрілової кислоти. З прицілами у нього нічого не вийшло, зате в ході одного з експериментів вся команда в буквальному сенсі «залипнула» в речовині, яку пізніше назвали суперклеєм. До 1958-го року клей був випущений в масовий обіг; протягом наступних декількох років Кувер брав участь в розробці і випуску ще 320 видів клею, в т.ч. клею для стягування ран і накладки хірургічних швів, а до моменту смерті вченого в 2011-му році, йому належало 460 патентів.
Барвник мовеїн
Винахідник: Вільям Генрі Перкін
Ще один «невдаха» хімік, цього разу з Великобританії, кілька років наполегливо намагався знайти ліки від малярії. В 1856-му році досліди привели його до винаходу першого в світі синтетичного барвника, і Перкін швидко запатентував свій винахід. Незабаром він відкрив фабрику недалеко від Лондону, і до 1862-го року пурпурний барвник набув такої популярності, що сама королева Вікторія красувалася в нарядах, пофарбованих мовеїном. І, незважаючи на те, що ажіотаж на барвник швидко зійшов нанівець, менш ніж за 10 років Перкін встиг заробити мільйони, в 60-ті продав фабрику і згодом повністю присвятив себе дослідженням.
Тефлон
Винахідник: Рой Планкетт
Ще одне відкриття, здійснене завдяки забудькуватості і низьким нічним температурам. Американець Рой Планкетт експериментував з властивостями газів в ході розробки охолоджуючих речовин. Випадково залишивши на вулиці один із зразків, на ранок Планкетт виявив, що речовина затверділа і перетворилася на схожу на віск речовину. Подальші дослідження привели до того, що в 1945-му компанія, на яку працював Планкетт, запатентувала тефлон і почала використовувати його у виробництві сотень видів продуктів (від металевого посуду до кабельної ізоляції). На сьогоднішній день винахід приніс його автору і компанії-виробнику мільярди доларів; остання, до речі, займає 3-є місце у світовій рейтингу гравців хіміндустріі.
Пластик Бакеліт
Винахідник: Лео Хендрік Бакелан
Полімер Бакеліт широко використовується у виробництві побутової техніки, електроніки і посуду. Він не плавиться, погано проводить тепло, стійкий до подряпин, тиску, тертя і ударів, є непоганим ізолятором, легко обробляється і витримує температури до +300 С. Ці властивості дозволяють застосовувати Бакеліт практично скрізь - як у машинобудуванні і виробництві зброї, так і в електротехніці (телефони, праски, розетки, вимикачі, електролічильники) і виробництві побутових товарів (ручки ножів і сковорідок, шашки, шахи, сувеніри тощо).
Втім, спочатку бельгієць Бакелан шукав зовсім іншу речовина - замінник природної смоли шелак, яка використовувалася для виробництва лаків і фарб. Шелак також добре переносить зовнішній фізичний вплив, однак при цьому чудово горить. Отримавши Бакеліт, бельгійський винахідник вбив одразу двох зайців - знайшов те, що шукав, а заодно найцінніший полімер і перший в світі неплавкий пластик. У 1910-му Бакелан запатентував своє відкриття, створив компанію «Бакеліт Корпорейшн» і додав до свого і без того немаленького статку кілька десятків мільйонів доларів.
Вазелін
Винахідник: Роберт Чізбро
У 1859-му 22-річний хімік Чізбро приїхав до Пенсільванії, щоб спробувати свої сили в нафтовій індустрії. В один прекрасний у всіх сенсах день він виявив на дні нафтового відстійника липку речовину, яку нафтовики називали парафіном або «восковими пробками» і використовували для загоєння порізів і опіків. Заповзятливий Чізбро взяв зразок з собою, дослідив речовину і екстрагував з нього діючі компоненти. У 1872-му він запатентував вазелін і організував виробництво, до середини 1870-х відкрив офіси в Лондоні, Парижі та Барселоні, а в 1911-му заводи Чізбро працювали вже в десятках країн Європи та Африки. На той час, як в 1987-му компанію придбав все той же «Юнілевер», вона приносила більше 75 млн. доларів річного доходу.
Пластилін
Винахідник: Джозеф МакВікер
До того як стати однією з улюблених дитячих розваг, пластилін протягом 22 років використовувався як ... миючий засіб для шпалер. Однак у 1954-му невістка Джо МакВікера - співробітника фірми-виробника пластиліну - взяла шматок речовини в дитячий садок, де працювала вихователем, щоб показати його дітям. Пластилін викликав у малюків таке захоплення, що після розповіді невістки МакВікер тут же усвідомив його справжню комерційну цінність і подав ідею своєму керівництву. Відкривши в компанії власний цех, хімік додав до пластиліну різні фарбники і мигдальний ароматизатор, призначив ціну в 1,5 дол. за банку (при цьому продовжуючи торгувати «очищувачем для шпалер» за 0,34 дол) і за чотири роки збільшив прибуток компанії з 100 тисяч дол. до 3 млн. У 1960-му він відокремився від основної фірми і став власником власної фабрики; в 1964-му МакВікер продав виробництво і патент за 18 млн дол.
Стікери «пост-іт»
Винахідник: Артур Фрай
Божественне осяяння зійшло на Фрая недільним ранком 1973-го року, коли він співав у церковному хорі. Закладка з пісенника Фрая постійно випадала, тому співак збивався зі слів і був змушений заново шукати потрібну сторінку. І тоді він згадав семінар винахідника-пенсіонера Спенсера Сільвера, на якому побував кілька днів тому: Сільвер розповідав про те, що створив унікальну клейку речовина, але поки не знає, де знайти їй комерційне застосування. А Фрай знайшов. Правда, процес розробки, маркетингових досліджень і впровадження у виробництво зайняли майже 8 років, але результат, безумовно, вартий того. На сьогоднішній день близько 6 мільярдів блоків стікерів продається щорічно; компанія-виробник випускає близько 400 різних видів наклейок і блокнотів і продає їх більш ніж в 100 країнах по всьому світу.
Мікрохвильова піч
Винахідник: Персі Спенсер
Експериментуючи з приладом для виявлення ворожих літаків, американський інженер Персі Спенсер випадково розплавив шоколадний батончик у власній кишені. Вчений швидко зметикував, що виною тому стало мікрохвильове випромінювання, і продовжив досліджувати його властивості на інших продуктах харчування. У ході демонстрацій відкриття колегам вибухали яйця, готувався поп-корн і розігрівались хот-доги. До кінця 1940-х Спенсер запатентував мікрохвильову піч і дав добро на масове виробництво. У минулому році оборот компанії «Ретеон» - найбільшого підрядника Міноборони США і першого виробника мікрохвильових печей - склав 25 млрд дол.
Застібка-липучка
Винахідник: Джордж де Местраль
У 1941-му році, після ранкової пробіжки в невеликому швейцарському селі, вчений Джордж де Местраль довго і старанно віддирав квіти чортополоху від спортивних штанів. Зацікавившись властивостями цієї рослини, де Местраль вивчив квіти під мікроскопом і виявив, що їх здатність прилипати до різних тканин забезпечена сотнею мікроскопічних гачечків. Будучи підкованим в декількох наукових областях, де Местраль почав розробку нового кріпильного матеріалу, і через десять років у продажу з'явилися перші липучки. Втім, для того щоб завоювати споживчу популярність, винаходу швейцарця знадобилося ще майже 20 років: на початку 70-х липучки стали використовувати у виробництві костюмів для космонавтів НАСА, і тих пір продаж матеріалу почав рости швидкими темпами. За словами дружини покійного де Местраля, останні 30 років він жив і утримував сім'ю виключно на патентні відрахування від свого винаходу.